Юридично українських біженців від війни з Росією у США не існує: що відбувається із прийняттям українців  | NLight DC++
Юридично українських біженців від війни з Росією у США не існує: що відбувається із прийняттям українців  | NLight DC++

Юридично українських біженців від війни з Росією у США не існує: що відбувається із прийняттям українців 

На сьогодні, за даними ООН, від війни в України, яку розв’язала Росія, за кордон втекло понад два з половиною мільйони людей. Абсолютна більшість з них перебувають у сусідніх з Україною країнах. Минулої п’ятниці Президент США Джо Байден заявив, що Сполучені Штати мають прийняти українських біженців «із розпростертими обіймами». Губернатори Нью-Джерсі та Пенсильванії заявили про готовність прийняти біженців з України у своїх штатах, а у конгресі штату Іллінойс подано відповідний законопроект.
Втім, як пояснили «Голосу Америки» адвокати, які практикують імміграційне право США, у США наразі немає системи прийому українців, які втікають від війни з Росією, під статусом чи програмою саме як біженців.
«На сьогоднішній день у США не має офіційної програми прийому біженців у правовому розумінні цього слова. У літературному сенсі під словом «біженець» розуміють людину, яка втекла від конфлікту, але це не є правовим розумінням цього терміну. Аби іммігрувати у правовому статусі біженця, справа цієї людини повинна пройти через спеціальні установи ООН. Після цього має бути визначена країна, куди вони повинні іммігрувати (тобто має бути визначено що це саме США), і тоді та країна ще проводить перевірку, чи ця людина зможе в’їхати у Сполучені Штати», – говорить Ірина Мазур, імміграційна адвокатеса в Філадельфії.
Подаватися на політичний притулок чи якусь спеціальну візу, як було у випадку з афганцями, українці також не можуть, пояснює адвокатеса Світлана Угрин, яка практикує право у Чикаго.
«Політичний притулок по закону надається людям, яких переслідує свій уряд, своя країна чи якась група людей в країні. Цей статус не поширюється на випадки, коли агресором чи переслідувачів є інша країна. У афганців була інша ситуація. По-перше, Америка була там офіційно присутня, вони наймали по контрактах людей, тим самим їх ставлячи у небезпеку від Талібану. По-друге, Талібан – це все ж такі ті самі афганці, тобто загроза йшла від представників того самого народу, а Україна зараз під атакою чужої держави».
Інші варіанти – такі як отримання так званого гуманітарного пароля (виняткового дозволу на в’їзд) – можуть зайняти рік чи довше, пояснюють юристки. Отже більшість українців, в кого немає документів на в’їзд у США, подаються на звичайну туристичну візу. Але навіть у випадку близьких родичів, як розповіли Голосу Америки з десяток людей, можлива відмова. Так сталося із мешканкою Буська, Львівської області Мартою Гаврилюк, яка разом із тринадцятирічнім сином Остапом намагалася на час війни переїхати до свої сестри в штат Іллінойс.
«Спочатку були сумніви, їхати чи не їхати, – розповідає Марта із Варшави за допомогою Скайпу. – Дивилися по новинах, що вже починають бомбити, правда східні області. Вирішили ще не їхати, але пізніше, коли вже близько від нас, от Броди та, наприклад, Кам’янка-Бузька, де аеропорти військові, а це 30 км від нас, страшно стало. Мені стало страшно за дитину».
Марта вирішила перебратися до сестри у містечко Лейк-ін-ве-Гілс, штат Іллінойс. Сестри – дуже близькі, кажуть що інших близьких родичів у них нема, обидва батьки померли кілька років тому. До кордону з Польщею їхали спочатку машиною, а останні кілометри – йшли пішки.
«Так тиснули, було страшно, тиснява була. Почали битися. Нас виштовхнули з тієї черги. Три рази ми з малим вставали в ту чергу. Тоді йому стає погано. Переживав, розплакався. Майже добу ми були в межах цих шести- семи кілометрів. Страшно було. Остап хотів спати дуже сильно, нудило його, він став такий зелений. Захотів спати. Ну як спати? Холодно. Добре, що ми все-таки мали трохи одягу. Зверху на його куртку я вже натягнула свою кофту», – розповідає Марта.
Сам паспортний контроль, говорить жінка, пройшли швидко, запитань ані з українського, ані з польського боку не було. У Медиці зустріли дуже тепло: волонтери нагодували гарячим супом, напоїли чаєм, дали серветки та засоби гігієни. Безкоштовно доїхали до Перемишля, після чого поїхали у Варшаву.

Фото із сімейного архіву Уляни Височанської

Тим часом, сестра Марти, Уляна Височанська, вже готувала пакет документів. Уляна мешкає у США сім років, має зелену картку та займається підприємницькою діяльністю. Також жінка веде блог в Інстаграмі «Багата жінка», де розповідає про історії успіху українців у США, власний досвід та дає поради щодо віз. Отже допомогти сестрі й з документами в неї проблем не було. З’ясувала, що подаватися треба на туристичну візу, записала її та племінника на співбесіду у Консульстві США у Варшаві, сплатила 320 доларів консульського збору та зібрала документи.
«Вона мала документи, які підтверджують її фінансовий стан, її працевлаштування, тому що в Україні вона працює заступником директора Центру зайнятості ще з 98-го року. В неї великий стаж роботи, в неї є рахунок в банку з наявними коштами, в неї є будинок, в неї є земля, то це все вона мала собою, плюс вона мала із собою запрошення від мене, що я її запрошую на тимчасове перебування в мене, мої фінансові документи, підтвердження того, що в мене є бізнес, в мене є власне житло, що я сплачую податки, що я можу їй надати абсолютно все», – розповідає Височанська.
Відмова у Консульстві стала для обох сестер шоком. Як дізналася Уляна, відмовили сестрі тому, що вказана причина не співпадає з метою її поїздки. У посольстві порадили подавати на об’єднання родини. Але, говорять сестри, Марта не хоче переїжджати до США, вони планували пожити у сестри до закінчення війни.
Подібну відповідь, що мета візиту не відповідає потрібній візі, дали й мамі та сестрі Катерини Соломонюк у консульстві у Варшаві, які виїхали з Волині та намагалися разом із двома маленькими дітьми переїхати до неї в Нью-Джерсі. Катерина каже, що проживає у США легально, одружена та сама чекає на дитину. Вона сподівалася, що її близькі зможуть пожити у них, поки йде війна.
«Вони мали моє запрошення, запрошення від мого чоловіка, який працює віце-президентом у відділенні LA Fitness в Нью-Джерсі, запрошення від моєї свекрухи, яка працює на АЕС в Теннессі, доказ моєї вагітності, моє свідоцтво про шлюб, повідомлення про петицію I-130, нашу податкову декларацію за 2020 рік та багато інших документів», – говорить Соломонюк.
Подібними історіями із «Голосом Америки» поділилося із десяток людей. Є такі випадки й в адвокатський практиці імміграційних адвокатів, з якими ми спілкувалися.
«Відмовлення важко передбачити, тому що весь процес отримання неімміграційної візи B1-B2 полягає в тому, що заявник на таку візу має довести те, що в нього немає імміграційних намірів. Це один момент. А другий момент він чи вона повинні довести стійкі зв’язки із країною свого проживання, тобто з Україною. Люди втекли з України через війну, відповідно вони не можуть довести, що вони після тимчасової поїздки до Сполучених Штатів повернуться в Україну», – говорить Мазур.
Окрім ризику відмови, отримання туристичної візи має й інші проблеми. Черги на інтерв’ю в консульствах дуже швидко наповнюються – у деяких випадках чекати співбесіди потрібно місяці.
Щонайменше в одному випадку, про якій розповіли «Голосу Америки», родина не може отримати призначення на співбесіду в Консульстві США у Варшаві, як вони припускають, через великий розмір родини. Джюлі Де Анджело, яка виїхала з України у дванадцятирічному віці, а тепер проживає в штаті Нью-Джерсі та працює в компанії «Делойт» разом із чоловіком намагаються перевести у США родину її двоюрідної сестри. Її сестра, Тетяна Воробець, разом із чоловіком має чотирьох дітей у віці від одного до восьми років, проживає у Чорткові Тернопільської області, а зараз перебуває у Польщі.
«У нас чудове життя в Нью-Джерсі, і ми хочемо допомогти їм, як можемо. Ми хочемо і можемо прийняти мою двоюрідну сестру та її сім’ю, забезпечити їх проживанням і харчуванням, квитками в обидва боки та фінансовою підтримкою, необхідною, поки вони чекають закінчення війни в Україні. Моя сестра вже сплатила консульський збір у тисячу доларів і тепер весь час перевіряє розклад призначення на співбесіду і не бачить вільних місць», – говорить Де Анджело.
Ті ж хто приїжджає до США із туристичною візою, також мають чимало обмежень.
«Ця віза не дає можливості отримати дозвіл на роботу, діти не можуть ходити у державні школи, але вони можуть ходити в приватні, ви можете платити за це кошти», – пояснює Угрин.
Не дає вона права й подаватися на допомогу для біженців. Втім, цю візу можна спробувати змінити на іншу вже після прибуття у США. Також, юристки радять не прив’язуватися до консульств у Польщі, які перевантажені, а подаватися у тих європейських країнах, де менша черга. Вони кажуть, було б непогано, аби Державний департамент виділив більше людей для обробки віз українців. У Державному департаменті «Голосу Америки» відповіли: працюємо над цим.
«Ми працюємо над тим, щоб наші посольства та консульства в регіоні мали достатньо персоналу та ресурсів. Ми надаємо пріоритет консульській підтримці громадян США та їх найближчих родичів. Заява на неімміграційну візу не замінює або не надає доступу до допомоги біженцям чи переїзду», – говориться у відповіді Державного департаменту.
Ірина Мазур говорить: США повинні розробити спеціальну програму для тих, хто втікає від війни в України.
«Я думаю, що найбільш ефективним кроком буде розробка спеціального законодавства, аналогічне тому, що колись було для громадян Куби».
Наразі США підтримують біженців з України, що перебувають в інших країнах. Відповідно до законопроекту, який виділяє 13.6 мільярдів доларів на допомогу Україні, один мільярд чотириста мільйонів призначається для допомоги біженцям.
Також четвертого березня Міністерство внутрішньої безпеки США оголосило, що надаватиме українцям статус тимчасового захисту. Це означає, що ті українці, які перебували у США станом на перше березня та раніше, можуть залишитися у країні навіть після завершення терміну дії їхньої візи чи дозволу на роботу протягом вісімнадцяти місяців.

Напишіть відгук