«Світ об’єднався» навколо України – принц Гаррі на церемонії відкриття «Ігор нескорених», Україна здобула перші медалі | NLight DC++
«Світ об’єднався» навколо України – принц Гаррі на церемонії відкриття «Ігор нескорених», Україна здобула перші медалі | NLight DC++

«Світ об’єднався» навколо України – принц Гаррі на церемонії відкриття «Ігор нескорених», Україна здобула перші медалі

Зґвалтування на окупованих військами РФ територіях Київщини мали масовий характер, але поки що порахувати кількість випадків неможливо, нещодавно заявила “Радіо Свобода” уповноважена Верховної Ради з прав людина Людмила Денісова.
Зґвалтування почали вважатися військовими злочинами лише наприкінці 90-х. Однак, на відміну від кулі чи ракети, сексуальна наруга ніколи не буває випадковістю, кажуть у провідних міжнародних організаціях.
“Сексуальне насильство використовується як навмисна військова стратегія, тактика війни або терору для досягнення певних цілей – домінувати, принизити, очорнити ворога, вселити страх, послати сигнал жертвам і усьому співтовариству про те, що немає нічого святого і немає безпеки, – “Голосу Америки” розповіла Праміла Паттен, спецпредставниця Генсекретаря ООН. – Зґвалтування — безшумна та дешева зброя. Злочинці розраховують, що жертви не повідомлять про те, що сталося, внаслідок чого ґвалтівники залишаться безкарними”.

“Дані про зґвалтування та будь-які види сексуальних злочинів загалом зазвичай занижені з багатьох причин, включаючи реакцію влади чи поліції, можливе тавро ганьби, табу тощо, незалежно від того, чи відбувається це під час війни чи ні, – пояснює Гілларі Марголіс, представниця Human Rights Watch. – У військовий час доступ до поліції та отримання медичної допомоги ще важчий, тому у людей ще менше шансів повідомляти про ці злочини”.
Лише за офіційними даними, під час громадянської війни у Сьєрра-Леоні сталось понад 60 тисяч випадків зґвалтування, у Ліберії – понад 40 тисяч, 80 тисяч – у НанкІні, 200 тисяч – у Бангладеш, 100 тисяч – у Гватемалі. Експерти припускають, що реальні цифри набагато вищі.
Алія Ель-Ясір, директорка агенції ООН з гендерної рівності, каже: “Ви можете бачити фізичні пошкодження будівель, потерпілих та вбитих на вулицях. А такий вид злочинів як сексуальне насильство непомітний. Навколо нього багато страху, сорому та мовчання”.
“Розслідування та документування таких злочинів можуть забирати набагато більше часу, – розповідає Марголіс. – Іноді люди бояться помсти, іноді жертви, особливо жінки, схильні до того, щоб зосередити свою увагу на потребах своїх сімей та дітей. Тому вони не поспішають повідомляти про те, що сталося, і часом вирішують зробити це набагато пізніше”.
Довгий час зґвалтування вважалися неминучими наслідком війни, кажуть експерти. Зокрема, після Другої світової війни трибунали в Токіо та Нюрнберзі не визнали сексуальну наругу військовими злочинами. Лише у 1992 року у зв’язку з масовими випадками зґвалтувань на території колишньої Югославії Рада Безпеки ООН звернула увагу на відсутність переслідування ґвалтівників. Військовим злочином і злочином проти людяності сексуальне насильство було визнано після Міжнародного трибуналу щодо геноциду в Руанді в 1994 році.
“Міжнародні кримінальні трибунали з Югославії та Руанді справді просунули нас уперед у тому, яким має бути процес переслідування порушників у судовому порядку та розгляду питання зґвалтувань під час збройних конфліктів”, – зазначають у Human Rights Watch.
Після звільнення частини українських територій від армії РФ надходить все більше повідомлень про випадки сексуальних знущань над жителями окупованих населених пунктів з боку російських солдатів. Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні до парламенту Литви нещодавно розповів про сотні випадків зґвалтування російськими військовими, у тому числі, маленьких дівчат і “навіть немовля”.
“Малоймовірно, що звинувачення у сексуальному насильстві сфабриковані. Навпаки, знаю з власного досвіду, що це ще не всі дані. Я хочу, щоб жінки в Україні знали, що вони не на самоті, що ООН мобілізована для їхньої підтримки. Дуже важливо, щоб жертви повідомляли про насильство, і вже організовані гарячі лінії за сприяння різних агенцій ООН. Я також хочу, щоб жертви зґвалтувань знали, що єдині, хто має відчувати сором – це ті, хто їх скоїв або їм потурав. Тягар ганьби повинен лежати на злочинці, а не на жертві”, – наголосила Паттен.
Справжні масштаби трагедії стануть відомими лише після закінчення бойових дій, кажуть експерти й закликають тим часом чітко документувати та повідомляти про випадки сексуальної наруги. І хоча проведення розслідувань може забрати багато часу, такі злочини не мають терміну давності.
У статті використано матеріали російської служби “Голосу Америки”, “Радіо Свобода”

Напишіть відгук