Їжа використовується як «військова зброя» у російській війні проти України – ООН | NLight DC++
Їжа використовується як «військова зброя» у російській війні проти України – ООН | NLight DC++

Їжа використовується як «військова зброя» у російській війні проти України – ООН

Зґвалтування на окупованих військами РФ територіях Київщини мали масовий характер, але поки що порахувати кількість випадків неможливо, нещодавно заявила “Радіо Свобода” уповноважена Верховної Ради з прав людина Людмила Денісова.
Зґвалтування почали вважатися військовими злочинами лише наприкінці 90-х. Однак, на відміну від кулі чи ракети, сексуальна наруга ніколи не буває випадковістю, кажуть у провідних міжнародних організаціях.
“Сексуальне насильство використовується як навмисна військова стратегія, тактика війни або терору для досягнення певних цілей – домінувати, принизити, очорнити ворога, вселити страх, послати сигнал жертвам і усьому співтовариству про те, що немає нічого святого і немає безпеки, – “Голосу Америки” розповіла Праміла Паттен, спецпредставниця Генсекретаря ООН. – Зґвалтування — безшумна та дешева зброя. Злочинці розраховують, що жертви не повідомлять про те, що сталося, внаслідок чого ґвалтівники залишаться безкарними”.

“Дані про зґвалтування та будь-які види сексуальних злочинів загалом зазвичай занижені з багатьох причин, включаючи реакцію влади чи поліції, можливе тавро ганьби, табу тощо, незалежно від того, чи відбувається це під час війни чи ні, – пояснює Гілларі Марголіс, представниця Human Rights Watch. – У військовий час доступ до поліції та отримання медичної допомоги ще важчий, тому у людей ще менше шансів повідомляти про ці злочини”.
Лише за офіційними даними, під час громадянської війни у Сьєрра-Леоні сталось понад 60 тисяч випадків зґвалтування, у Ліберії – понад 40 тисяч, 80 тисяч – у НанкІні, 200 тисяч – у Бангладеш, 100 тисяч – у Гватемалі. Експерти припускають, що реальні цифри набагато вищі.
Алія Ель-Ясір, директорка агенції ООН з гендерної рівності, каже: “Ви можете бачити фізичні пошкодження будівель, потерпілих та вбитих на вулицях. А такий вид злочинів як сексуальне насильство непомітний. Навколо нього багато страху, сорому та мовчання”.
“Розслідування та документування таких злочинів можуть забирати набагато більше часу, – розповідає Марголіс. – Іноді люди бояться помсти, іноді жертви, особливо жінки, схильні до того, щоб зосередити свою увагу на потребах своїх сімей та дітей. Тому вони не поспішають повідомляти про те, що сталося, і часом вирішують зробити це набагато пізніше”.
Довгий час зґвалтування вважалися неминучими наслідком війни, кажуть експерти. Зокрема, після Другої світової війни трибунали в Токіо та Нюрнберзі не визнали сексуальну наругу військовими злочинами. Лише у 1992 року у зв’язку з масовими випадками зґвалтувань на території колишньої Югославії Рада Безпеки ООН звернула увагу на відсутність переслідування ґвалтівників. Військовим злочином і злочином проти людяності сексуальне насильство було визнано після Міжнародного трибуналу щодо геноциду в Руанді в 1994 році.
“Міжнародні кримінальні трибунали з Югославії та Руанді справді просунули нас уперед у тому, яким має бути процес переслідування порушників у судовому порядку та розгляду питання зґвалтувань під час збройних конфліктів”, – зазначають у Human Rights Watch.
Після звільнення частини українських територій від армії РФ надходить все більше повідомлень про випадки сексуальних знущань над жителями окупованих населених пунктів з боку російських солдатів. Президент Володимир Зеленський у своєму зверненні до парламенту Литви нещодавно розповів про сотні випадків зґвалтування російськими військовими, у тому числі, маленьких дівчат і “навіть немовля”.
“Малоймовірно, що звинувачення у сексуальному насильстві сфабриковані. Навпаки, знаю з власного досвіду, що це ще не всі дані. Я хочу, щоб жінки в Україні знали, що вони не на самоті, що ООН мобілізована для їхньої підтримки. Дуже важливо, щоб жертви повідомляли про насильство, і вже організовані гарячі лінії за сприяння різних агенцій ООН. Я також хочу, щоб жертви зґвалтувань знали, що єдині, хто має відчувати сором – це ті, хто їх скоїв або їм потурав. Тягар ганьби повинен лежати на злочинці, а не на жертві”, – наголосила Паттен.
Справжні масштаби трагедії стануть відомими лише після закінчення бойових дій, кажуть експерти й закликають тим часом чітко документувати та повідомляти про випадки сексуальної наруги. І хоча проведення розслідувань може забрати багато часу, такі злочини не мають терміну давності.
У статті використано матеріали російської служби “Голосу Америки”, “Радіо Свобода”

Напишіть відгук