Сенат США погодився винести ЗП про допомогу Україні на 40 мільярдів доларів на голосування | NLight DC++
Сенат США погодився винести ЗП про допомогу Україні на 40 мільярдів доларів на голосування | NLight DC++

Сенат США погодився винести ЗП про допомогу Україні на 40 мільярдів доларів на голосування

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали – з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.
Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого – щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.
Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтримки України – читайте в нашому інтерв’ю.
Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.
Дякую, що запросили.
Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це – визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні – а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?
Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” – дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.
Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.
Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм – потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.
І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.
Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство – одну з премій присвоїли Українському народові. Відео
Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?
Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.
Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?
Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки – від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.
Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео
Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?
О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.
Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.
У вашій пісні 1944 є слова – “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?
Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало – бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге – в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?
18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар – вони говорили, згадували історії.
Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.
Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.
Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю
І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.
Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.
Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль – бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.
До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, – ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того – їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг – це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці – хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” – він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?
Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.
Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.
Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.
Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян – чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.
Дехто каже, що свого часу західні артисти – Бітлз, Скорпіонс – доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?
Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.
Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас – щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.
Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.
Дуже хочеться, так.
Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Напишіть відгук