Журналіста Левіна стратили російські солдати – «Репортери без кордонів» | NLight DC++
Журналіста Левіна стратили російські солдати – «Репортери без кордонів» | NLight DC++

Журналіста Левіна стратили російські солдати – «Репортери без кордонів»

Повідомлення про сексуальне насильство: зґвалтування жінок, дівчат, чоловіків та хлопчиків, почали з’являтися практично одразу з початком повномасштабної агресії Росії проти України. Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен особисто відвідала Україну та підписала з урядом України угоду щодо запобігання сексуальному насильству. Наскільки такі кроки дієві, які реальні масштаби цих злочинів, і чому зґвалтування – це “найдешевша зброя” Паттен розповіла в інтерв’ю кореспондентці Голосу Америки Ірині Соломко.
Ірина Соломко: Чи могли би ви озвучити оновленні дані, щодо того, скільки випадків сексуального насильства вже були задокументовані вами?
Праміла Паттен: Дякую, що ви звернули увагу на проблему сексуального насильства. Важливо, щоб ці злочини не були оповиті мовчанням і безкарністю. Але я не дуже впевнена у важливості чисел. Я не чекала поки мій офіс отримає дані, щоб залишити Нью-Йорк та поїхати в Україну.
Дуже важко отримати точну статистику, але для мене важливо забезпечити роботу із запобігання такому насильству, захисту [жертв] та наданням послуг. Також я можу точно сказати, що всі попереджувальні сигнали блимають червоним, коли йдеться про сексуальне насильство.
Пройшло лише кілька днів після вторгнення, як почали з’явилися перші повідомлення. І тепер, коли ми пройшли 100-денну позначку, ми продовжуємо отримувати їх все більше.
Оскільки ці жахливі злочини продовжуються, я можу надати вам лише дані, які були перевірені ООН. І, як ви розумієте, під час активних військових дій моніторинговій групі Управління Верховного комісара ООН з прав людини, якій доручено документувати докази та робити перевірки, нелегко працювати. Станом на 3-тє червня ми зареєструвалися 124 випадки. Процес верифікації триває. Але це лише верхівка айсберга.

Праміла Паттен нещодавно взяла участь у засіданні Ради Безпеки ООН, присвяченого сексуальному насильству в Україні

На жаль, ми маємо справу зі злочинами, кількість яких хронічно занижується. Тому для мене дані не мають значення. Бо це злочин, про який потерпілі не бажають повідомляти через стигму, сором, відчуження, а також страх помсти.
А в контексті України, яка є активним полем бою, це також і питання неможливості звітування. І я обговорювала це з колегами з моніторингової групи. Вони казали, що пришвидшують процес перевірки, незважаючи на всі обмеження. Випадки, про які повідомлялося, свідчать про те, що злочини мали місце там, де перебували російські солдати. Так само колеги зазначали, що люди активно ділилися інформацією про інші злочини, наприклад, розстріли, але коли йдеться про сексуальне насильство, є небажання говорити.

За даними гуманітарних працівників на місцях, на кожен зафіксований випадок припадає принаймні 20 випадків, про які не повідомляється.

За даними гуманітарних працівників на місцях, на кожен зафіксований випадок припадає принаймні 20 випадків, про які не повідомляється. Тому один з моїх закликів до жертв, який я озвучила коли була Києві: «Не мовчіть!» Бо те, що ми задокументуємо сьогодні, завтра призведе до обвинувачень. І незважаючи на те, що докладаються численні зусилля для забезпечення справедливості та відповідальності, гарантувати, що безкарність не стане нормою, якщо жертви не будуть говорити про це, – складно.
І. С.: Є інформація, що жінки, дівчата, хлопчики, чоловіки, жінки похилого віку були зґвалтовані. Ця інформація йде від правозахисників. Яку картину ви бачите? І наскільки вона відрізняється від інших конфліктів?
П. П.: Я не бачу особливої різниці. Кожного разу, коли виникає конфлікт, ми бачимо нову хвилю сексуального насильства. Звіти щодо України ще перевіряються, проте, вже є підтверджені випадки, якими я можу поділитися. Йдеться про жорстоке сексуальне насильство, про групові зґвалтування, про сексуальне насильство над чоловіками та хлопчиками. До моєї уваги потрапив випадок, коли 11-річного хлопчика зґвалтували на очах у батьків.
У мене була зустріч із генпрокурором України, яка чудово виконує свою роботу. І вона поділилася зі мною деякими деталями справ. Вони включають, наприклад, групові зґвалтування жінок та дівчат у підвалах у Маріуполі.
Виникає питання, чому сексуальне насильство використовується? Це відбувається, бо зловмисники знають, що це дешева зброя. Безкоштовна. Вони знають, що жертви не повідомлятимуть про насилля, і вони будуть користуватися повною безкарністю. І вони знають, що це ефективна зброя. Бо, ґвалтуючи жінку чи дівчину, чоловіка чи хлопця, вони не лише завдають шкоди жертві, а й завдають шкоди родині та суспільству. Розривають їх.
І. С.: Чи є у вас дані щодо торгівлі людьми?
П. П.: Наразі у мене немає цифр щодо випадків торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Ми знаємо, що конфлікти підвищують вразливість жінок і дівчат у цьому контексті. І цей конфлікт нічим не відрізняється.
Є криза біженців, і є криза торгівлі людьми в рамках цієї кризи. Бо люди в’їжджали в Польщу, Молдову та інші країни без будь-якої систематичної реєстрації. Бо переміщення відбулося швидко і в безпрецедентних масштабах. Торгівля людьми – один з найбільш витончених та організованих злочинів. І коли більшість біженців – українські жінки та діти – залишаються в приймаючих громадах без жодної системи перевірки. Коли бачиш, як цих людей підвозить приватний транспорт без жодної системи перевірки. Отже, всі інгредієнти є.
І. С.: Ви вже згадали офіс Генерального прокурора. Як працює координація між вами та українськими офісами та громадськими організаціями?
П. П.: 3-го травня я підписала з віце-прем’єркою Ольгою Стефанишиною положення про співпрацю з урядом України. Вона одразу створила міжвідомчу робочу групу. У нас є координаційний центр. Наступного місяця я розгорну технічну групу свого офісу для роботи з групою. До неї також увійдуть інші ключові агенції ООН, які працюватимуть над впровадженням рамок співпраці.
І. С.: Наскільки вам та вашій команді важко працювати в Україні?
П. П.: Обмеження, які ми маємо – це, в основному, питання безпеки. Бо ситуація вкрай нестабільна. Я провела одну ніч та півдня в бункері у Львові.
ООН скоротила, наприклад, кількість свого персоналу в Києві. Найбільше людей наразі перебуває у Львові. На жаль, процес верифікації злочинів є повільним, бо його потрібно робити правильно. І знову це пов’язано з доступом до територій та безпекою персоналу.
І. С.: У контексті питання притягнення до відповідальності. Експерти стверджують, що у випадку з війною в Україні кривдники знаходяться в Росії, це величезна проблема на шляху до їхнього покарання.
П. П.: Притягнути до відповідальності в контексті сексуального насильства ніколи не було легко. І тому ми бачимо, наскільки безкарність є нормою, а справедливість – рідкісний виняток. Але я думаю, що війна в Україні, і те, що її відрізняє – це мобілізація та множинність зусиль низки країн для активізації дій, спрямованих на посилення відповідальності за злочини.

В 2022-му році безкарність не може залишатися нормою. І ми повинні надіслати сильний сигнал кривдникам, які зґвалтували жінку або дитину, чоловіка або хлопчика, що цей злочин не залишиться непокараним.

І я думаю, що це може бути тільки позитивним знаком. Бо сьогоднішня документація – це обвинувачення завтра. Тож, принаймні, ми намагаємося збільшити шанси, бо без документації не буде жодного переслідування. Не буде справедливості.
Тому я оптимістично дивлюся на шанси щодо притягнення винних до відповідальності. І тому я також закликаю до застосування усіма країнами універсальної юрисдикції.
Нам потрібне правосуддя у рамках окремих країн. Але ми також повинні думати про міжнародне судове переслідування. В 2022-му році безкарність не може залишатися нормою. І ми повинні надіслати сильний сигнал кривдникам, які зґвалтували жінку або дитину, чоловіка або хлопчика, що цей злочин не залишиться непокараним.

Напишіть відгук