На ЗАЕС збільшився ризик радіаційної аварії. МАГАТЕ наполегливо рекомендує перевести блоки в “холодний зупин” | NLight DC++
На ЗАЕС збільшився ризик радіаційної аварії. МАГАТЕ наполегливо рекомендує перевести блоки в “холодний зупин” | NLight DC++

На ЗАЕС збільшився ризик радіаційної аварії. МАГАТЕ наполегливо рекомендує перевести блоки в “холодний зупин”

“Аптечки, турнікети, бандажі це розхідники. Вони як насіння – губляться, використовуються, горять”, – каже в інтерв’ю “Голосу Америки” Тарас Тополя, лідер гурту “Антитіла” та боєць 130 батальйону тероборони. Саме тому музиканти вирішили зібрати півмільйона доларів, які дозволять закупити 100 тис персональних аптечок для бійців сил оборони України в рамках туру свого Північною Америкою.
Музиканти ще до початку повномасштабного вторгнення пішли добровольцями та приєдналися до сил територіальної оборони. З лютого по серпень минулого року хлопці служили стрільцями-парамедиками евакуаційних екіпажів 130-го батальйону територіальної оборони. Воювали на півночі Харківщини.
У серпні своїм розпорядженням Валерій Залужний відкомандирував музикантів до Києва, після чого вони повернулися до активної музичної та волонтерської діяльності. У лютому гурт випустив пісню, присвячену обороні Бахмута. У вересні «Антитіла» вперше за п’ять років приїхали з туром до Сполучених Штатів.
Проте те, чому ця війна – народна, свій досвід на передовій, допомогу дітям загиблих побратимів, втому від війни, незважаючи на усе, віру у перемогу – Тарас Тополя розказав Ірині Соломко.

Гурт “Антитіла” на своїх американських концертах збирають півмільйона доларів, аби закупити сто тисяч аптечок

Ірина Соломко, кореспондентка “Голосу Америки”: Тарас, ви – один з перших українських артистів, які пішли на фронт. Як цей досвід передової змінив вас?
Тарас Тополя, лідер гурту “Антитіла”: “Антитіла” ще до початку широкомасштабного вторгнення підписали контракт з Силами територіальної оборони. Ми навіть робили з Міністерством оборони інформаційну кампанію, в якій розповідали про те, як стати бійцем Сил територіальної оборони. І от ми вже знімали чергове відео, і почалася широкомасштабна війна.
Відповідно, ми в перший день відправили своїх дружин та дітей на автомобілях на захід України у більш безпечне місце, а самі прийшли в місце комплектації нашого 130-го батальйону тероборони і почали нести службу.
І.С.: Тобто ви вірили у повномасштабне вторгнення заздалегідь?
Т.Т.: Я не хочу грати у оракула, але з 2014-го, коли “Антитіла” почали активно волонтерську діяльність та почали доставляти на схід нашим побратимам необхідні речі, нам було зрозуміло, що це лише питання часу, коли розпочнеться нова фаза гарячого протистояння.
І.С.: Але все ж таки, цей період з лютого по серпень, коли Валерій Залужнй наказом відкликав вас з фронту, ці місяці на передовій, як вони вас змінили?

Якщо ми ще досі живі, значить у нас є ще щось сказати цьому світу, щось заспівати

Т.Т.: Ми виконували функцію. Наш батальйон першим передислокували з Києва на Харківщину, бо ми були справді боєздатними. На передовій наша функція була надавати першу медичну допомогу, витягувати з місця поранення та доставляти на стабілізаційний пункт бійців. І от з якогось моменту першого шоку, а це дійсно страшно – той перший постріл, вибух, перший бій, ампутація або перше мінно-вибухове поранення… Все це завжди стрес, великий стрес, – і якщо ти його здолав, то, в принципі, маєш шанси виконати бойове завдання та вижити. Десь з середини червня для мене це вже була здебільшого бойова рутинна робота. І якщо з цієї величезною кількістю разів, коли “Антитіла” могли загинути, ми ще досі живі, значить у нас є ще щось сказати цьому світу, щось заспівати.
І.С.: Але чи могли би ви поділитися конкретною історією?
Т.Т.: Бувало різне… Бувало, що зустрічали своїх колег музикантів і бинтували їх. Пам’ятаю, як одного разу ми евакуювали колегу-звукорежисера з нуля. І він потрапив нам у руки за величезним шматком від артилерійського снаряду в спині. І ми його так не чіпали, просто обмотали от і довезли до стабілізаційного пункту. І у нас був такий діалог, що, мовляв, де б ще зустрілись музиканти з музикантами.
До чого це я? До того, що це війна – народна. І всі пішли. Всі, хто відчував та розумів, що це – його обов’язок. Так зробив і гурт “Антитіла”. І ми не шкодуємо, ми були там, де були потрібні, на тому місці в той момент. І виконали свою функцію добре.

З лютого до серпень минулого року музиканти служили стрільцями-парамедиками евакуаційних екіпажів 130-го батальйону територіальної оборони. Воювали на півночі Харківщини

«Я завжди закликаю з великою повагою ставитися до військових. Бо вони – ті, хто тримають цивільне життя»
І.С.: Артем Чех, український письменник, який теж пішов на фронт, дуже активно писав про свій досвід на передовій у соцмережах. Він зокрема написав пост про те, що “він вже помер”, і пояснив це тим, що людина, коли йде на війну, вона має бути готова вмерти. Ви з цим погоджуєтеся?

Війна – це про перемогу, ціна якої – життя людей українських людей

Т.Т.: Так, ти починаєш спокійно, врівноважено та ефективно робити свою роботу, коли вже психологічно підготував себе до того, що можеш загинути. Фактично, кожна людина, яка підписує контракт зі Збройними силами, вона підписує контракт з державою і віддає їй найцінніше – своє життя. Бо війна – це ж не про спа процедури. Війна – про смерть, кров, бруд, багно, крики, біль розпач, паніку. І, зрештою, війна – це про перемогу, ціна якої – життя людей українських людей. Саме тому я завжди закликаю з великою повагою та шаною ставитися до військових. Бо вони – ті, хто тримають цивільне життя.
І.С.: Людина, яка не була на війні, уявляє її через документальні та художні фільми, або новини. Що вас там найбільше вразило?
Т.Т.: Мабуть, найпотужніші емоції я отримав у перші дні війни, коли бачив величезні черги українських хлопців, мужчин, дідусів, які стояли біля військкоматів з бажанням вступити до Сил територіальної оборони. І це настільки надихало, настільки давало впевненості в тому, що ми вистоїмо і, зрештою, переможемо, що оце відчуття завжди приходило в якійсь момент відчаю, і було розуміння, що ми не маємо права програти.
І.С.: Дуже важлива річ, про яку ви сказали, що була величезна хвиля патріотизму. Ви це досі бачите?

Мабуть, найпотужніші емоції я отримав у перші дні війни, коли бачив величезні черги українських хлопців, мужчин, дідусів, які стояли біля військкоматів з бажанням вступити до Сил територіальної оборони. І це настільки надихало, настільки давало впевненості

Т.Т.: Слово, яке домінує над всім зараз, це слово – втома. Втома у всьому: на фронті, у цивільному житті, в самому процесі отакого життя – важкого та драматичного. Бо, де б українець не був: чи за кордоном, чи в Україні, чи на передовій, чи в тилу, оця війна накладає величезний тягар. І це не спринт, це – марафон. І тут є втома. Я впевнений: віра в перемогу нікуди не ділась.
І більшість з нас роблять максимум, щоб ця перемога наступила якомога швидше, але ми всі втомилися і нам потрібно якось навчитися з цим бути. І з оцього стану втоми вийти на якісь інший рівень. Десь шукати це друге, третє, четверте, п’яте дихання, і вигризати, і вигрібати вперед.
І.С.: Поговорімо про творчість. Ваші колеги кажуть, що писати пісні та творити дуже складно. Проте, вам вдалося написати пісню “Фортеця Бахмут”. Як вам вдається творити?
Т.Т.: Я згоден з тим, писати важко, до того ж треба розуміти, що правильно писати про війну дано не кожному. Нам так само не писалося і не співалося. І все, що ми робили під час війни, це було вимушено. Вимушена співпраця з Едом Шираном, його команда запропонувала це. І ми розуміли, що треба. І я, виконуючи бойові завдання, писав слова пісні, в якій історія мільйонів українців.

Моя мрія – написати світлий, мажорний альбом перемоги. А ще я мрію випити кави з американськими військовими на мисі Фіолент

Так само із “Фортецею Бахмут”. Її потрібно було написати. Вона була потрібна в той момент і зіграла свою роль. Я вірю, що Бахмут рано чи пізно буде знову під українським контролем, і там, на площі, ми заспіваємо її разом з українськими військовими.
І.С.: І після цього не пишеться?
Т.Т.: Ми плануємо представити нову композицію цієї осені. Але є труднощі. Війна міняє мозок, розставляє зовсім інші акценти, змінює світогляд. І це буде відчуватися в майбутніх піснях. Хоча, моя мрія – написати світлий, мажорний альбом перемоги. А ще я мрію випити кави з американськими військовими на мисі Фіолент. І я хочу спостерігати парад Перемоги в Києві. Хочу подивитися, як буде крокувати наш батальйон. І, можливо, ми будемо там крокувати поміж наших побратимів. Я мрію побачити цей парад Перемоги. Україна вже заплатила величезну ціну, і ще попереду багато, але я впевнений, що ця перемога буде.

У лютому, під час активних та жорстоких боїв за Бахмут, гурт випустив пісню та кліп “Фортеця Бахмут”. За словами музикантів, мета пісні – посилити бойовий дух військових, які захищають Україну

І.С.: Якщо говорити про вашу цю співпрацю з Едом Шираном та Боно. Це була їхня ініціатива. Чому вони підтримують Україну?
Т.Т.: Через цінності. Незважаючи на те, що у нас різна історія, у нас спільний ціннісний каркас, спільні принципи та спільне майбутнє, за яке ми мусимо боротися. Боно взагалі, у першу чергу, носій, а у другу – артист та світова легенда. І він у принципі не міг би бути не з Україною. Тобто, якби Боно не підтримав Україну, для мене би, як для хлопчика, який зростав на його музиці та інтерв’ю, світ би перевернувся. Я би тоді задумався, якщо Боно не з нами, чи справді ми – на правильному боці війни.
Щодо Ширана – це артист номер один по переглядах на YouTube та монетизації. Ми маємо розуміти, що величезна частина його доходу до широкомасштабної війни йшла з Росії та пострадянського простору. Тому його підтримка не просто символізує його цінності, він ще просто бере та відрізає сотні мільйонів доларів прибутку недоотриманого з Росії та Білорусі, куди він не приїде з концертами.

Фронт – у нас один, це той фронт на краю окопу з багнюкою, кров’ю та потом, де гинуть найкращі представники української нації сьогодні. І от їм потрібна ротація, зброя та психологічна підтримка від всіх, хто зараз не там. Поки що не там, бо повоюємо всі

І.С.: Скільки з серпня, коли ви повернулися з передової та почали активно виступати та волонтерити, вам вдалося зібрати коштів?
Т.Т.: Десятки мільйонів гривень. У нас є кілька напрямків роботи – ми купуємо антидронові рушниці та пеленгатори. Ремонтуємо військову техніку, закриваємо інші потреби нашого та дружніх підрозділів.
І багато працюємо над підтримкою дітей наших загиблих побратимів. Це 40 дітей, яких ми забезпечуємо усім необхідним – медицина, освіта, відпочинок. Ми намагаємося дати їм все те, що давали б їхні татусі, якби були живими.
Зараз ми почали новий проєкт: збираємо на аптечки для військових тут у Сполучених Штатах. Кошти збиратимуться за аукціонах, а також з квитків.
І.С.: Це ваш перший тур у США за п’ять років. Які очікування. Ви вже сказали, що маєте амбітну ціль – зібрати півмільйона доларів на сто тисяч аптечок.
Т.Т.: Так, мета – це аптечки для Сил оборони України. Я впевнений, що ми зберемо. У нас більше десяти концертів у цьому заїзді, думаю, все буде добре. А як не зберемо, то “Антитіла” докладе своїх, як ми завжди робимо, коли не вистачає.

З початку повномасштабного вторгнення “Антитіла” вже зібрали десятки мільйонів гривень на допомогу силам оборони. На них музиканти купують антидронові рушниці та пеленгатори, ремонтують військову техніку та підтримають дітей загиблих побратимів

І.С. Аптечками хлопців забезпечують і волонтери, і Міноборони. І досі в них є така велика необхідність?
Т.Т.: Я зараз не буду казати щодо діяльності Міністерства оборони, очевидно, там є проблеми, які потрібно вирішувати. Але треба розуміти що аптечки, турнікети, бандажі це розхідники. Вони як насіння – губляться, використовуються, горять.
І.С.: Але чи є якійсь цифри щодо того, якою є потреба?
Т.Т.: На жаль, десять тисяч аптечок, на які ми збираємо, це крапля в морі. Треба сотні тисяч, бо відбувається ротація.
І.С.: Ми вже з вами говорили, що війна – марафон. Ви спілкуєтеся з хлопцями на передовій, що ви чуєте від них?

На фронті кожному знайдеться застосування. Неможливо знайти застосування лише тій людині, яка не ототожнює себе з Україною, для якої Україна – це ніщо

Т.Т.: Хлопцям потрібна ротація, їм потрібна зброя, багато зброї, хоча би стара радянська. Але у великій кількості хлопцям на передовій потрібно відчуття і розуміння плеча всіх інших у тилу. Фронт – у нас один, це той фронт на краю окопу з багнюкою, кров’ю та потом, де гинуть найкращі представники української нації сьогодні. І от їм потрібна ротація, зброя та психологічна підтримка від всіх, хто зараз не там. Поки що не там, бо повоюємо всі.
І.С.: Є така думка, що якщо людина не готова воювати, бо буде лише заважати…
Т.Т.: Величезна кількість людей, перший раз стикнувшись з вибухом поруч або почувши як куля свистить, відчувають, що не народжені для війни. І після того, як вже боєць обстріляний, витримав першу атаку градами, мінами, витримав перший штурм, він стає бійцем, який справді приносити багато користі на передовій. А до того, всі плюс-мінус однакові. На фронті кожному знайдеться застосування. Неможливо знайти застосування лише тій людині, яка не ототожнює себе з Україною, для якої Україна – це ніщо.
І.С.: Ваша історія схожа на історію сотні тисяч українських чоловіків не лише через те, що ви пішли воювати, а тому, що війна розділила вашу родину. Як вам вдалося витримати цю розлуку з найріднішими?
Т.Т.: Мабуть, у нашій родині рецепт такий, що треба підніматися над усіма розбіжностями, вимикати бойовий режим, а вмикати режим злагоди та примирення, іноді закривати на щось очі, іноді просити вибачення, іноді вибачати. Якось так ми витримали.
І.С.: Що вам особисто дає сили не зупинятися та іти далі?
Т.Т.: Сили мені дають мої плани на Україну. У мене дуже багато планів на Україну. Багато різних ідей, які хочеться реалізувати в своїй країні, і в громадському секторі, і в творчому. У мене купа планів на моїх дітей в Україні, але спочатку треба відбити мою рідну державу, мою неньку від орди. І оце надихає.
Плюс я вірю в українській народ з усіма його приколами. У нас прекрасний народ, який має споконвічну тяглу мудрість в собі. Я впевнений, що ця мудрість виведе нас на нові щаблі та приведе до перемоги. Наша затятість у боротьбі зробить, так що ми доведемо цю справу до кінця. Оце все дає надію та надихає.
Дивіться також:

Напишіть відгук