В США є місто, де живуть без мобільних телефонів та бездротового інтернету | NLight DC++
В США є місто, де живуть без мобільних телефонів та бездротового інтернету | NLight DC++

В США є місто, де живуть без мобільних телефонів та бездротового інтернету

У місті Ґрін-Бенк в Західній Вірджинії місцеві живуть без мобільних телефонів, бездротового інтернету, не можуть вільно користуватися мікрохвильовими печами, а діти не можуть грати певними іграшками.
Винен у цьому, як не дивно, технологічний прогрес, а саме радіо телескопи, чутливі до електромагнітних хвиль.

Від Вашингтона до Ґрін-Бенка – чотири години автоподорожі. На півдорозі зникає мобільний зв’язок і, відповідно, не працює супутникова навігація. Тож єдиний спосіб не заблукати – дотримуватися знаків та стежити за картою.
Ґрін-Бенк – крихітне містечко з населенням у півтори сотні людей. Тут дві церкви, початкова школа та бібліотека, до якої веде окремий дороговказ. А з-під маківок дерев виглядають телескопи.
Шері, завідувачка найбільшої продовольчої крамниці у містечку, до такого сусідства звикла. Вона тут народилась. І відсутність мобільного зв’язку чи бездротового Інтернету для неї – норма. “Так, ми не такі як всі. Хтось може сказати, що ми живемо як у старі часи, у минулому. Але для нас це спосіб життя, ми завжди так жили”, – розповідає вона. На стіні у магазині – раритет – стаціонарний телефон. Він тут – найпопулярніший засіб зв’язку.

Технічний прогрес у Ґрін-Бенку та сусідніх містечках практично зупинився в 50-тих роках, коли територію у 33-ти тисячі квадратних кілометрів зробили Національною зоною радіотиші. Тут не можна встановлювати вежі мобільного зв’язку. І чим ближче до телескопів, тим суворіші стають заборони. Площа, діаметром у 16 кілометрів, навколо обсерваторії має найбільше обмежень. Тут не можна користуватись навіть радіокерованими іграшками. І за дотриманням цих правил суворо стежать.
“Це обладнання дозволяє мені спіймати навіть найслабші сигнали, які можуть вплинути на телескоп”, каже технік Джона Басерман.
Джона виконує обов’язки «технічного поліцейського». Він їздить вулицями містечка і вибірково зупиняється біля якогось з будинків. Обладнання показує йому, чи є всередині заборонені предмети. Далі із порушниками вже розмовляють працівники обсерваторії. Вони й самі працюють у спеціальних кімнатах-саркофагах, які не пропускають електромагнітні хвилі.
“Уявіть собі підводний човен, у який не потрапляє вода. Так ось ця кімната – це електромагнітна субмарина. Електромагнітні хвилі не можуть потрапити в цю кімнату, так само, як ви не можете пройти у середину”, розповідає працівник обсерваторії Майкл Ґолстайн.
Усередині – стіни, покриті мідними пластинами, на вікнах – сітка з такого ж матеріалу. Навіть мікрохвильова піч працює у спеціальному металевому контейнері.
“Вона не включиться, поки ми на замкнемо ось ці двері”, – каже працівник обсерваторії.
Таким чином учені намагаються зменшити вплив техніки на радіотелескоп. Майкл каже, тільки раз на тиждень, коли телескоп на технічному обслуговуванні, до нього можна наблизитись із телевізійним обладнанням. Майкл на території обсерваторії користується тільки дизельним авто. Машина на бензині має електричну систему запалювання і вона також може нашкодити телескопам.
Шлагбаум також механічний. Майкл відкриває його звичайним ключем. І ще кілька кілометрів дороги – і ось він «найчутливіший» і найбільший у світі телескоп розміром з футбольне поле.

То ж якщо інопланетні цивілізації вирішать зв’язатись із землянами, цей телескоп запеленгує їх першим. Щоправда, поки що вчені лише чекають на такий сигнал.
“Усі сигнали, які ми зараз отримуємо за допомогою телескопів, надходять від космічних об’єктів – зірок, галактик. Ми поки що не отримували жодного повідомлення від інопланетних цивілізацій”, каже вчений Річард Лінч.
Місцеві мешканці поважають роботу вчених. Що більше, вони задоволені життям поза світом технічного прогресу.
“Замість того, щоб сидіти кожен перед своїм екраном, ми ловимо рибу, полюємо, ходимо в гості один до одного, весело проводимо час. У цьому набагато більше позитивного ніж негативного”, вважає мешканка Ґрін-Бенка Шері.
У містечку є кабельний Інтернет, але Шері каже, користується ним не часто. Для новин їй достатньо місцевої тижневої газети. Якщо ж з’являється потреба кудись подзвонити, номер телефона вона знаходить у довіднику. А замість переписки у Фейсбуку, просто розмовляє із покупцями. У містечку всі й так знають один одного, і як у старі добрі часи, спілкуються віч-на-віч.

Дивіиться також: Інженери НАСА створять супутник, який точно вимірюватиме сніговий покрив усюди

Напишіть відгук