Шкільне домашнє – тортури чи задоволення? | NLight DC++
Шкільне домашнє – тортури чи задоволення? | NLight DC++

Шкільне домашнє – тортури чи задоволення?

Основний принцип домашньої роботи нашого учня другого класу – не більше 20 хвилин. Як тільки задзвенить поставлений на цей час будильник, ми женемо дитину від комп’ютера, бо, якщо цю справу пустити на самоплив, він буде сидіти до темряви.
У нашій вірджинській школі, як і в багатьох інших, учні роблять домашню роботу в програмах I-Ready та DreamBox. Це – спеціальні навчальні програми, які діагностують рівень готовності дітей і, у формі відеоігор, дають їм відповідні до їхнього рівня завдання. Замість оцінок, батьки отримують роздруківки з діаграмами, на яких показаний прогрес дитини.
Дають дітям і паперові завдання, які, на мій погляд, залегкі і більш ніж 10 хвилин на їхнє виконання не вимагають. Ці завдання теж даються не всім однакові, а відповідно до рівня підготовки дитини.
Ще у США люблять в школах давати на дім проекти, які треба виконувати раз на тиждень чи навіть на місяць. Найскладніше було у дитячому садку (kindergarten), коли щомісяця треба було робити якісь мистецький проект. Я, тоді малодосвідчена мама школяра, про нього згадувала в ніч напередодні здачі і ми всією родиною панічно різали, писали, клеїли і розмальовували. Одного разу при виконанні композиції «Індійка, яка ховається у квітах», я так заповзято різала квіти з кольорового паперу, що потім тиждень не могла стиснути праву руку в кулак.
Шкільне домашнє – тортури чи задоволення?
Мій найулюбленіший – плакат на тему благодійності. Ми перед тим їздили з сином в Україну, куди привезли цілу валізу волонтерської допомоги, роздачу якої я задокументувала у фотографіях. Потім ми ці фотографії і використали для шкільного проекту. Отже нинішнього заступника міністра охорони здоров’я, волонтера-інструктора Олександра Лінчевського у школі в місті Фолс-Черч знають принаймні в обличчя.
У першому класі чотири рази на тиждень треба було готуватися з дитиною до диктанту; раз в місяць, як тоді, так і зараз, – здавати список прочитаних книжок; а ще два рази на тиждень – робити прості проекти.
Все це вимагає добрих організаційних навичок від батьків, але якщо щось забудете – не проблема. За незроблене час від часу завдання вчителька сварити дитину не буде і двійку не поставить. У дитячому садку на батьківських зборах класний керівник закликала нас не силувати дітей – головне не вбити в дітях бажання вчитися. Самі ж оцінки ставлять за результатами тестів і прогресу дитини.
Дебати, чи мають діти робити домашню роботу і, якщо так, як багато, у США тривають вже понад століття. На початку минулого сторіччя «Домашній журнал леді» розгорнув кампанію проти домашньої роботи, переконуючи, що дітям після школи краще гратися чи дивитися на хмари. Їхні зусилля виявилися настільки вдалими, що в 1901 році в штаті Каліфорнії «домашку» законодавчо заборонили (пізніше цю заборону скасували).
Oil Patch School

Загалом публічна думка в США щодо обсягу домашньої роботи коливається циклічно: на початку минулого століття вважалося, що розум – це м’яз, який треба «накачувати» і робота на дім в цьому допомагає. У 40-х роках почали переосмислювати саму систему освіти і домашню роботу побачили як пережиток 19-го століття. Але, після того, як Радянський Союз, випередивши США, вивів на орбіту супутник, американці заметушилися і знову заговорили про важливість домашньої роботи для школярів. Але тривало це не довго – у 60-х, під впливом «культурної революції», у США залунали голоси, що дітям треба більше гратися, малювати та творити. У 80-х знову згадали про світову конкуренцію, а на початку 21-го століття і до тепер поширена думка, що домашня робота є джерелом надмірного індивідуального та родинного стресу.
У той же час сам обсяг роботи, яку дають дітям на дім, залишається більш-менш стабільним, цитує веб-сайт для батьків greatschools.com дослідника корпорації Ренд Браяна Гілла.

Згідно з дослідженням Метлайф 2007-го року, 45% учнів 3-12 класів витрачають на домашню роботу більше, ніж годину в день, включно з 6%, які витрачають понад три години. Понад половини учнів витрачають менше, ніж годину в день на «домашку».
Національна Асоціація батьків та вчителів, а також Національна освітня асоціація рекомендують дітям у першому класі давати домашню роботу, яку можна зробити за 10 хвилин, збільшуючи її з кожним навчальним роком на 10 хвилин. У нашій школі, як і в багатьох інших навчальних закладах США, ці рекомендації перевищують, інколи – втричі та більше.

Чи йде домашня робота дітям на користь? Згідно з дослідженням професора Університету Дюка Гаріса Купера, такий висновок однозначно можна зробити тільки для старшокласників. Існує деяка позитивна кореляція з досягненнями учнів середніх класів і … жодної – для наймолодших учнів!
Дослідники також встановили, що найбільше суперечок та стресу навколо домашньої роботи виникає в родинах, де у батьків немає вищої освіти. Більш освічені батьки краще здатні оцінити, чи відповідає завдання рівню готовності дитини, і не вагаються висловлювати свою думку вчителю. Менш освічені батьки схильні звинувачувати у всіх шкільних проблемах власного нащадка, бо «він бовдур і не зрозуміло, чим в школі займається».

І у деяких школах в молодших класах від домашньої роботи взагалі відмовляються, в інших – в усіх класах – експериментують з новими підходами.
Один з новаторських методів, який шириться американськими школами, – «перевернутий клас» (flipped classroom). На дім вчителі задають подивитися відео-лекцію з новим матеріалом, яку вони або самі записали, або підготовлену Khan Academy чи Ted Talks. А практичні завдання діти роблять в класі, де їм може допомогти вчитель чи однокласник. Ідея мені подобається. Всі з нас мали вчителів, які в класі переказували главу з підручника, а потім, чомусь, замість спеціально підготовлених людей вчити, як вираховувати відсотки чи писати звіти про прочитану книгу, мають батьки. А батьки, може, і не вміють.
А допомога ровесникам – взагалі найкращий спосіб засвоїти матеріал. Я пам’ятаю, як в класі 8-9 показувала однокласникам, як роботи січення куба, – на третьому кубі чи то однокласникові і сама зрозуміла.
Батькам же психологи, зокрема Джессіка Лейгі, радять наступне. Дати дітям самим вирішувати, коли їм робити домашню роботу – відразу після школи чи навіть зранку, бо усім потрібна якась автономія і контроль. А також – не виправляти помилки дитини, не говорячи вже про те, щоб робити домашні завдання за них. Діти мають навчитися робити помилки, вміти впоратися з поразкою та самостійно мотивувати себе на досягнення успіху.
Дивіться також: Експериментальна школа імені Хана: щоб підготувати дітей бути успішними, вчителі звертаються до практик минулого
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Напишіть відгук