Американські “Одеса” й “Карпати”: де цього літа відпочивали у США | NLight DC++
Американські “Одеса” й “Карпати”: де цього літа відпочивали у США | NLight DC++

Американські “Одеса” й “Карпати”: де цього літа відпочивали у США

Список країн, в яких цього літа чекають американських туристів: Мексика, Туреччина, іще кілька країн… та й по всьому. Таку карту із майже суцільно червоних “стоп-країн”, що через коронавірус забороняють в’їзд для американців, перепостило кількадесят моїх друзів у фейсбук та інстаграм. Схожа карта була й для українців.
Тож навіть більшою мірою, ніж українці, американці цього курортного сезону мимоволі брали участь у проекті “Мандруй Америкою”.
Здавалося б, вибирай – не хочу: тут тобі й секвої Каліфорнії, і пляжі Маямі, і каньйони Аризони, і пустелі Техасу, і гори Західної Вірджинії, й озера штату Нью-Йорк… Але є парадокс: країна ця настільки велика, що варіанти, куди можна доїхати на авто, без літака, обмежені місцем проживання.
Якщо всю Україну можна проїхати за 11 (з півночі на південь), ну максимум 16 годин (із заходу на схід), то з берега Атлантики до Тихого океану поїздка швидкісними хайвеями світить захоплюючими 39 годинами у машині – і це без зупинок.
При чому ці хайвеї мають переважно дуже одноманітний пейзаж: асфальт, машини, дерева, дорожні знаки – жодної романтики “роад-тріпу”. А щоб справді побачити містечка, парки, чудові ліси й поля, треба обирати мальовничі місцеві дороги, а це забере ще більше часу.
Звісно, серед моїх знайомих є сміливці, які гордо долали відстань “від берега до берега”, і навіть із дітьми, але це або довго, або виснажливо. Тому в умовах, коли сідати у літак я поки остерігаюсь, мені, як і багатьом, залишився лише місцевий туризм, у межах 3-8 годин на авто.
Для жителів Вашингтона й кількох прилеглих штатів є, по суті, два основні варіанти: такі собі “Карпати” – гори Аппалачі, або щось схоже на “Одещину” – узбережжя штатів Делавер, Мериленд, Вірджинія, Нью-Джерзі, Північна й Південна Кароліни (порівняння – умовні!). Користуючись унікальною нагодою неможливості поїхати за кордон, цього літа я спробувала обидва варіанти.
Гори Аппалачі – справді схожі на Карпати: за висотою, ландшафтом, – і місцевими людьми. Напевно, вперше за чотири роки життя в Америці, від’їхавши всього три години від Вашингтона, я добре роздивилась, як живе провінційна Америка. Неймовірні краєвиди – й купа закинутих будинків, гарна туристична інфраструктура – й люди, які не звикли до чужинців, шикарні гірські дороги – й брак місць, де можна гуляти пішки чи кататись на велосипеді, а не лише їхати машиною.
Там смачна й проста їжа: я вперше за роки їла відбивну із картоплею-пюре, що була на смак як у їдальні Могилянки, тільки подавали це у маленькій гірській харчівні, де ми були єдиними немісцевими відвідувачами. Такі ж прості там і розваги: прогулянки верхи, екскурсії печерами, кемпінг. Але найбільше мені сподобалось те, що там можна справді відпочити від людей, які масово кинулись окуповувати пляжі.
Першу ідею зробити те саме я відкинула на 4 липня, День незалежності США. Як і в Україні, свята для американців – святе, а початок і кінець “довгого вікенду” знаменується традиційними заторами: спершу “звільненням” Вашингтона із подальшим його “взяттям” за два дні.
За кілька тижнів до 4 липня забронювати якесь житло біля пляжу у США просто неможливо, до того ж, я якраз робила сюжет про ситуацію з коронавірусом і побачила відео із пляжів… лишенько, стільки людей – наче Ялта в кращі часи!
Тому другий “захід” на штурм пляжів “американської Одещини” ми взяли у серпні. Що скажеш: дійсно людей багацько, як на пляжі, так і на набережних і вуличках приморських, а точніше приокеанських міст. Проте гарні враження залишила місцева їжа: свіжі морепродукти, смаженина “каджун”, “креольська” кухня, гарне барбекю.
Якщо ж в цілому порівнювати з чорноморськими курортами, то в Америці дуже радує чистота піску, наявність туалетів, душів, парасольок і пляжних крісел в оренду.
Цікаво, що саме Атлантичне узбережжя набагато довше, ніж всі Одеська-Херсонська-Миколаївська області разом узяті, але по-суті пляжі у Делавері й Джорджії дуже однотипні й відрізняються лише тим, що південніше вода набагато тепліша. А починаючи із Південної Кароліни, у пейзажах починають визирати пальми, досягаючи апогею у Флориді.
Третій варіант відпочинку, якщо говорити про Вашингтонщину, був доступний тим щасливцям, які живуть у будинках із басейнами. Хоча і там свої обмеження.
Наприклад, наш басейн відкрили на місяць пізніше (оплату за нього, що включена в оренду, ніхто повертати не планує), скоротили години роботи, на дві третини зменшили кількість шезлонгів і столиків, а для їхньої дезінфекції ввели обов’язкові півгодинні перерви (на цей час усіх людей виганяють не лише з води, а з території басейну). Також лімітували кількість відвідувачів, ввели онлайн-запис на конкретну годину (із перевірянням “талончика” і спеціального браслетика на вході). Плюс заборонили приводити гостей.
У порівнянні з минулими роками відпочивальників біля басейну дійсно поменшало. Мені здається, тому, що більшості людей стало ліньки виконувати всі ці вимоги. Але тих, хто ходив, можна поділити на кілька категорій. Класифікація – моя особиста, базована на тому, що я сама побачила, відпочиваючи біля басейну.
1. “Профі”. Жоден м’яз на їхньому обличчі не видасть радість із приводу диспозиції “літо-сонце-і-вода”. За будь-якої погоди і температури води для них головне – результат. Вони граційно пірнають “щучкою” і на крейсерській швидкості виконують свою норму у 20-40-80 басейнів.
2. “Підготовані”. Щоб не згоріти, вони першим ділом мастять кожну частинку своєї шкіри товстим шаром соцезахисного крему. Навіть якщо +25. Навіть якщо хмарно. Щоб не потягнути м’яз, перед плаванням 15 хвилин старанно розминаються, присідають і махають руками. Навіть якщо зроблять 6 басейнів. Вони знають всі правила обережного поводження на воді і не відступлять від них ні на крок. Навіть якщо глибина басейну – 1,5 метри. Підковані й обізнані, такі люди не дадуть себе заскочити і готові поділитись мудрістю з іншими.
3. “Невгамовні”. Дорослі діти, які стрибають бомбочкою, бризкаються на пів басейну, пірнають, залишаючи ноги у повітрі, спльовують воду, наче верблюди. В їхньому погляді читається: на відміну від решти, вони справді знають, як весело проводити час у басейні.
4. “Тусовочні”. Вони не можуть ось так взяти й прийти у басейн без компанії, їжі, напоїв і колонки, з якої верещать модні цього літа виконавці. В басейні не плавають, натомість сидять у воді й теревенять, намагаючись перекричати власну музику. Щоб компенсувати відсутність клубів і вечірок цього літа, ідуть на все, аби провести у басейн побільше друзів і гарно “повідкисати”.
5. “МамИ (з варіацією “татИ”)”. Якби їхня воля, вони провели б цей час корисніше, але басейн дарує їм дорогоцінні миті, коли дитину не треба розважати. Тож “мамИ” (або “татИ”!) можуть перепочити від хатніх турбот, зрідка кидаючи втомлений погляд у бік малюка, який влаштовує морський бій із однолітком, і сподіваючись, що у разі чого, підстрахує рятувальник.
6. “Обсмажені”. Кольору їхньої шкіри позаздрила б навіть курка-гриль. Щоб досягти оптимально рівної засмаги, вони обирають купальник-бікіні або мікро-плавки (у США їх вважають непристойними) і проводять довгі дні під палючим сонцем. Найчастіше це люди старшого віку, а отже для сонячних ван вони мають і час, і натхнення.
7. “Квіточки”. Приходять в басейн, лише коли світить сонечко, відкисають лише у теплій водичці, ліниво лежать на шезлонгу або читають. Нікому не заважають і самі не висловлюють дратування, навіть якщо біля них дуркує сусідська дитина, після чого їхню забризкану книгу буде соромно повернути у бібліотеку.
А до якої категорії належите ви?
Загалом це літо я б назвала “можна й краще”. Може, хоч наступного року відіграємось?
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Як пісні білоруською стали символом мирного протесту. Відео

Напишіть відгук