Так сталося у випадку битви за тихоокеанській острів Тарава. Один з найкривавіших штурмів в історії збройних сил США стався у розпал Другої світової війни. Пересічні американці змогли зазирнути в обличчя смерті саме завдяки сміливості кінооператора.

“На цьому знімку фотографи і кінооператори  2-ої дивізії морської піхоти, які висадилися на Тараві. Я ось тут, у верхньому ряду. Всі інші давно вже повмирали”, – розповідає фронтовий кінооператор Норман Гетч.

“Я ніколи не забув цього. Японці втратили майже 4 тисячі людей. З наших загинуло трохи більше тисячі і понад дві тисячі отримали поранення, і це за 76 годин штурму”, – зізнається Гетч.

Знімати у зоні конфлікту і, при цьому, не втратити самовладання, під силу одиницям. Але Гетч розповідає, що опиняючись у надзвичайно небезпечній ситуації, військові думають лише про виконання поставленого перед ними завдання.

“Коли потрапляєш на поле бою, адреналін охоплює все тіло і ти починаєш займатися своєю роботою. Моя робота полягала у тому, щоби знімати штурм острова”, – каже оператор.

Знімати штурм доводилося стоячи. Норман був живою мішенню, у той час, коли всі поруч ховалися від куль. Здавалося, що він заворожений. Довкола гинули колеги, гинули солдати, а він… продовжував знімати.

“Військові на передовій кричали, коли я підходив: «Що ти робиш тут? Ти не повинен бути тут. На що я відповідав: «Я повинен бути тут, громадськість повинна знати про те що відбувається. І єдиний для них спосіб це побачити, ці зйомки”, – каже Гетч.

Тодішній президент Франклін Рузвельт був змушений підписали спеціальний дозвіл на вихід у світ документальної стрічки Нормана Гетча. Люди повинні знати правду про війну, так вважав президент.

Уривки з фільму Нормана згодом були використані у стрічці «З морськими піхотинцями на Тараві», який здобув кіно премію «Оскар» у 1944-му році.

Кадри також були використані у стрічці режисера Стівена Бербера «Поки вони не вдома» – історія пошуків останків загиблих морських піхотинців на острові Тарава  і їх поховання на батьківщині після майже 70 років.