10 днів: киян хочуть обмежити в праві на мирні збори
Дата публікації 19.02.2013 | 
Про рішення ВАСУ, прийняте за позовом Київської міської держадміністрації до об’єднання інвалідів «Союз Чорнобиль України», повідомила на своєму сайті Українська Гельсінська спілка з прав людини. Правозахисники б’ють на сполох: Вищий адмінсуд зазіхнув на конституційне право киян мирно збиратися. Адже визначати конкретні строки повідомлення про збори – не справа суду і не компетенція міськради. Це може зробити тільки спеціальний закон, а такого наразі в Україні нема.
Відтак рішення ВАСУ в Українській Гельсінській спілці назвали «дивним і незрозумілим». На думку правозахисників, ухвала суду може стати небезпечним прецедентом. Слідом за Києвом, місцеві ради по всій Україні почнуть встановлювати свої строки – хоч 10, хоч 15, хоч 20 днів для повідомлення. Тим самим влада отримає інструмент суттєвого обмеження права громадян на мирні збори. Причому заборонятимуть саме ті з них – підозрюють громадські активісти – які неугодні владі.
У юридичній нікчемності ухвали Вищого адмінсуду впевнений член правління Української Гельсінської спілки, громадський і політичний діч Володимир Чемерис.
«Я хочу заспокоїти киян: суд не зобов’язав їх подавати повідомлення за 10 днів перед мітингом. Справа в тім, що суд не є законодавчий орган, і він не може встановлювати конкретні терміни повідомлення про зібрання», – сказав Чемерис Голосу Америки.
Як він наголосив, «Це рішення Вищого адмінсуду від 23 січня унікальне за своєю логікою. Вірніше, за відсутністю логіки. Тобто суд, з одного боку, цитує вердикт Конституційного суду України, який говорить, що конкретні терміни повідомлення про мітинг є предметом законодавчого регулювання. Він також згадує, що у нас немає спеціального закону про мітинги і демонстрації. Але з цих цілком правильних тез суд робить абсолютно нелогічний висновок: мовляв, раз немає законодавчого регулювання, то треба керуватися рішенням Київської міськради. Яке законом, зрозуміло, не є».
За словами експерта, подібні рішення місцеві ради намагаються приймати у багатьох містах України. Але громадські активісти ці рішення оскаржують і виграють 100% судів, – каже Чемерис.
«Адже 92-а стаття Конституції чітко говорить, що виключно законами визначаються права і обов’язки громадян. І ніяке рішення ні Київської, ні будь-якої іншої ради не може визначати, коли нам повідомляти про демонстрацію; коли можна, а коли не можна проводити мітинг».
«Це рішення Вищого адмінсуду від 23 січня унікальне за своєю логікою. Вірніше, за відсутністю логіки. Тобто суд, з одного боку, цитує вердикт Конституційного суду України, який говорить, що конкретні терміни повідомлення про мітинг є предметом законодавчого регулювання. Він також згадує, що у нас немає спеціального закону про мітинги і демонстрації. Але з цих цілком правильних тез суд робить абсолютно нелогічний висновок: мовляв, раз немає законодавчого регулювання, то треба керуватися рішенням Київської міськради. Яке законом, зрозуміло, не є».
Як наголосив правозахисник, доки закон про мирні зібрання не прийнятий, доти повідомляти владу про мітинг можна в будь-який момент до початку мітингу – так, як громадські активісти робили це досі.
Він також повідомив, що правозахисники УГС звернуться до Європейського суду з прав людини, аби оскаржити рішення Вищого адмінсуду. «Термін попередження у 10 днів, який до нас перейшов ще з радянських часів, є абсолютно неконституційним і порушує права та свободи громадян», – сказав Чемерис Голосу Америки.
Нагадаємо: у вересні 2012 року, завдяки громадянському спротиву та акціям протесту по всій Україні, влада відклала скандальний законопроект №2450, яким планувалося суттєво обмежити свободу зборів. Однією з новацій владного законопроекту був термін у 2 робочі дні для повідомлення про мирну акцію. Як наголошували активісти, цього строку досить, щоб через суд заборонити будь-яку акцію, не вигідну владі.
Нагадаємо також: нині свобода зібрань в Україні регулюється лише статтею 39 Конституції та статтею 11 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод. Громадські активісти наполягають на тому, щоб спеціальний закон, якщо такий буде ухвалений, відповідав Конституції України і Європейській конвенції з прав людини та не порушував права громадян.
