За приблизними підрахунками, майже п’ять з половиною мільйонів американців страждає на хворобу Альцгеймера. Прогресуюча втрата пам’яті, не здатність мислити, спілкуватися з іншими, виконувати повсякденні обов’язкі, вимагають постійної опіки за цими людьми. Ця ноша лягає на плечі рідних та друзів. Минулого року, хворих на різні форми деменції, доглядало майже п’ятнадцять з половиною мільйонів таких опікунів.

Постійно опікуватися хворою на втрату пам’яті людиною, надзвичайно важка справа, як фізично так і морально. На допомогу таким людям приходять денні центри догляду за людьми з Альцгеймером.

Говард Сіммонс завжди любив танцювати з дружиною. Любить це робити і зараз, навіть коли його дружина не пам’ятає їхніх танців. Шість років тому їй встановили діагноз Альцгеймера. Тепер вона проводить час у денному центрі для хворих на різні форми деменції. Щодня тут збирається понад тридцять п’ять людей, які страждають від недуги. Працівники центру спонукають хворих до активності, як фізичної так і розумової. 

Ліза Райт є менеджером цього центру. Вона каже, що один-два рази на тиждень у них танці. Хворі весело проводять час. Вони також проводть багато розумових ігор. Ліза розповідає, що чимало уваги тут приділяють арт-терапії. Хворим пропонують малювати все що їм заманеться. Тут їх також годують та пропонують чимало послуг:

«Два дні на тиждень з ними працює фізико-терапевт. Раз на місяць до нас приходить спеціально підготовлена медсестра».

Завдяки професіоналам у цьому центрі, рідні хворих, такі як Ґаліт Бензіон, мають можливість зайнятися іншими справами. Ґаліт вчителька, дослідниця та мати двох дітей, які навчаються ще у початковій школі. 
Коли у її чоловіка встановили хворобу Альцгеймера, вона практично стала одинокою мамою:
 
«Я нічого про Альцгеймер не знала і однозначно була не готова опинитися з проблемами на самоті у сорока п’ятирічному віці. Я сама опікуюсь будинком, дітьми, позичкою, усім чого вимагає життя».

Окрім хворих, каже Ліза, центр допомагає і їх опікунам:

«Ми маємо групи підтримки. Опікуни мають можливість зібратися разом і поділитися проблемами. Ми також даємо поради і безпосередню допомогу. Якщо у людей виникають проблеми, наш працівник відвідує їх вдома».

Лінда Робертс приводить сюди свою маму. Це дає їй можливість відпочити від опіки за хворою людиною:

«Бути постійним опікуном надзвичайно важко. Перед тим, як на це наважитися треба все гарно обдумати. Я не думала, що буде так важко. Це як дві постійні роботи».

Опікун Говард Сіммонс погоджується:

«Цей центр дозволяє мені зробити щось протягом дня, зайнятися улюбленою справою, провести час на самоті».
 
Говарду подобається, що його дружина з користю проводить час:

«Я не скажу, що її стан покращився. Але вона чимось зайнята і їй це подобається».

Плата за послуги у цьому центрі, починається з 800 доларів щомісяця за опіку два дні на тиждень. У разі, якщо людина проводить тут п’ять днів на тиждень, це коштує 1700 доларів на місяць.  

Для тих кому такі суми не по кишені, у центрі запроваджений фонд допомоги. Тут намагаються нікому не відмовляти. Загалом по країні діє понад 4600 таких денних центрів.