Нові лідери Китаю прийняли рішення ще до кінця 2013-го року реформувати застарілу трудову систему країни. І хоча до кінця року залишилося обмаль часу, громадськості відомо лише кілька деталей того, які саме зміни планується зробити. До того ж, кожна така зміна потребує не аби-яких зусиль.

На мові мандарин їх називають лаогай. Це – китайська система «гулагів», де поліція може без суду і слідства тримати людей за ґратами до 4 років. Китайський уряд називає цю форму знущання над людьми – примусово-виправними роботами. Лю Цзе, яка провела в такому таборі півтора роки каже, що це форма тортур:

«Люди у таборі просто раби. Ми працюємо по 14-16 годин на добу. І якщо ти не можеш закінчити роботу вчасно, то значить сидітимеш довше».

Комуністична партія Китаю створила трудову табірну систему у 50-их роках минулого століття, щоби відправляти туди контрреволюціонерів. Сьогодні тут перебувають приблизно 200 тисяч повій, наркозалежних, а також релігійних і політичних інакодумців. Є тут і прості люди як от Лю, яка підписалася під громадським зверненням вимагаючи політичних і законодавчих реформ. В таборі її змусили виготовляти святкові прикраси а також зубочистки. Після того, як вона поскаржилася на незадовільне ставлення до неї, охорона прив’язала її до крісла і знущалася над нею:

«Увечері вони привели мене у маленьку кімнату у підвалі і почали тортурувати. Вони прив’язали мене до стовпа і тримали там сім діб. Потім поклали мене на ліжко для трупів і прив’язали за руки. Я відразу заснула».

Тиск на китайський уряд з вимогою реформувати систему трудових таборів стає дедалі сильнішим. Дедалі більше жертв як от Лю говорять про тортури уголос. У трудових таборах провінції Юнань сьогодні сидять лише наркомани. Втім, китайський уряд щороку витрачає більше ста мільярдів доларів на внутрішню безпеку і табори завжди відігравали ключову роль, щоби змусити критиків мовчати. Правозахисники як от Лі Фаньпін говорять, що навряд чи табори будуть зачинені найближчим часом:

«Думаю, для правлячої партії буде дуже складно скасувати цю систему трудових таборів, адже вони просто не захочуть відмовлятися від цього ефективного метода соціального контролю. Я думаю, що у найближчі роки система буде допрацьована, але не скасована».

В додаток до складності проведення самої реформи, деякі табори за цей час ще й почали приносити досить високі прибутки. Місцеві посадовці заробляють хороші гроші на товарах, які виробляються у таких таборах і вимагають хабарі від ув’язнених, які сподіваються вийти на волю. Попри всі ці труднощі Лю та її родина все ж з оптимізмом дивляться на ситуацію в цілому і сподіваються, що Пекін таки проведе реформу і вони більше не будуть боятися, що одного дня їх знову відправлять у такий табір.