Україна, яка цього року головує в ОБСЄ, обрала протидію торгівлі людьми в якості пріоритету свого головування. Одним дуже ефективним способом зупинити торговців людьми поділилися під час презентації у приміщенні українського посольства у Вашингтоні. Подію організували посольство України у США, американське НДО «Міжнародні посли Авіаліній» (Airline Ambassadors International)  та конгресмен США Кріс Сміт.

«Ми працюємо  з конгресменом Крісом Смітом та «Міжнародними послами Авіаліній» над тим, щоб надати тренінг стюардесам та іншому персоналу авіаційної галузі для того, щоб вони могли розпізнавати торговців людьми», – розповів Посол України в США Олександр Моцик.

НДО «Міжнародні посли Авіаліній», яке об’єднує, в першу чергу, стюардес різних американських авіаліній,  займаються тим, що супроводжують хворих дітей з країн Третього світу до лікарень в Європі та США – адже грошей на квіток та готель для дорослих членів родини часто не має – доставляють гуманітарну допомогу до віддалених куточків світу та допомагають дитячим будинкам.  А з 2009-го року вони підключилися до боротьби з торгівлею людьми.

Організація проводить тренінги для стюардес, пілотів та інших працівників авіакомпаній, аби вони могли упізнавати торговців людьми в літаку. А також у співпраці  з правоохоронними та імміграційними службами вони запровадили гарячу лінію та єдиний протокол дій на випадок, коли  стюардеса має підозри щодо того, що хтось з пасажирів є работорговцем та його жертвою. У січні президент «послів» Ненсі Рівард побувала в Україні, де зустрілася з представниками Міністерства транспорту та іншими державними та комерційними структурами, які тепер готують гарячу лінію та подібні тренінги і для українських авіакомпаній.

Оскільки Україна головує в ОБСЄ, розповідає Посол, це дає змогу нашій країні поширити подібну практику на інші 57 країн цієї організації. Наша мета, каже Ненсі Рівард, аби в кожному європейському місті була локальна гаряча лінія, на яку могли б подзвонити  члени екіпажу літака, якщо в них є якісь  підозри, що хтось подорожує проти власної волі,  а правоохоронні органи та імміграційні служби негайно реагували.    
 

Така система вже працює  в США і, завдяки їй з сучасного рабства  було звільнено сотні дітей та дорослих.  Ненсі Рівард та інші стюардеси представили  тренінг, який вже пройшли сотні тисяч членів екіпажу літаків в США, та навчила всіх присутніх, як розпізнавати торговців людьми.

Ознаки жертв таки: вони виявляють страх до людей в формі, знервовані, не можуть чітко відповісти, куди і з якою метою подорожують, відповіді видаються завченими, вони вдягнуті не по погоді, не мають при собі паспортів, часто говорять, що є дорослими, але виглядають молодшими, рідко, або взагалі не ходять в туалет в літаку, мають синці, виглядають втомлено  та не можуть вільно розмовляти. При цьому супроводжуюча їх людина діє як перекладач та відповідає на усі питання сама, не зводить очей з жертви, видає себе за її родича, але часто не володіє елементарною інформацією про дитину (інколи траплялися випадки, коли «родич» не міг назвати ім’я дитини!).

Якщо в стюардеси з’являються підозри, вона мусить ініціювати легку, невимушену розмову, після чого попередити капітана екіпажа, який вже зв’язується з представниками влади. Відповідальності за   можливу помилку члени екіпажу не несуть – краще піддати занадто суворих батьків чи родичів неприємній розмові з представниками влади, ніж занапастити людську долю.

Ось одна з історій. Стюардеса Регіна помітила старшого чоловіка з дев’ятирічною дівчинкою.  Щось в їхній поведінці викликало в неї занепокоєння і вона принесла дитині шматок торту. Чоловік відмовився від ласощів, навіть не  давши змоги дитині щось сказати. Це було першим сингалом. Контролююча поведінка, подумала Регіна, і почала уважно спостерігати за парою. Коли чоловік і дівчина пішли до туалету, вона негайно рушила до них. Стюардеса помітила, що чоловік наполягав, аби дівчина робила свої справи з відчиненими дверима. Коли Регіна втрутилася, він їй сказав: «Вона належіть мені і я можу робити з нею, що хочу». Більше доказів їй було не потрібно і на льотній смузі пару вже зустрічали поліція та працівники імміграційні служб.

«Це матиме величезний ефект на протидію торгівлі людьми, – хвалив ініціативу присутній конгресмен Кріс Сміт, який є автором закону США з протидії торгівлі людьми.  – Работорговцям треба постійно рухати своїх жертв, а авіалінії не зможуть більше бути для них засобом транспортування, як також залізничний транспорт, автобусне сполучення . Всі авіакомпанії мусять брати в цьому участь. Стюардів в літаках вже тренують бути спостережливими, вони мусять вміти розпізнавати, якщо хтось в літаку може спричинити безлад, може, випив зайвого, чи розпізнавати терористів. Чому не додати до цього торговців людьми?»

Окрім членів екіпажу літаків, подібні тренінги в США проходять працівники аеропортів – від імміграційної служби до офіціантів в ресторанах чи навіть прибиральників. Долучаються до цього і готелі. Мережа «Хілтон» стала першою, хто запровадив тренінг власного персоналу у готелях навколо світу.
Хоча всі присутні під час подій стюардеси, з якими говорила кореспондент «Голосу Америки», врятували чимало жертв работорговців чи   навчили інших це робили, вони усі пригадували випадки, коли їм цього зробити не вдалося.

«Це було 40 років тому, але я досить не можу цього забути, – говорить стюардеса Сандра Фіоріні. – З нами в літаку був хлопець з новонародженою дитиною, в неї навіть пуповина була не відрізана.  З собою він мав одну пляшечку молока та два  підгузники, а це був переліт через океан. Коли ми його запитали, він сказав, що це його дитина, яку він везе показати свої матері. Мовляв, його дівчина, мати дитини, мусила йти на роботу і не змогла бути з ними. Ми попередили поліцію, але тоді ж ще ніхто нічого не знав. Поліція сказала, що це особисті справи, і не стала втручатися».

«Це було в 1984-му році на рейсі до Лас-Вегаса, – розповідає інша стюардеса Корін Дюпуа, – в літак зайшла дівчина років 12-14, в шортах, майці, зі змученим, заплаканим обличчям, і … боса. Я запитала її ім’я, але  побачила, що за нею стояв чоловік – увесь в білому, в шляпі зі стразами, з золотими ланцюгами – який встромив їй палець в спину і прошепотав «рухайся!». Я нічого тоді не зробила. Ми ж не знали, що робити, кому дзвонити. Я досі переживаю, що не спробувала її врятувати».

Система тренування та протокол дій в США остаточно  був налагоджений всього 6 місяців тому. Тепер тут сподіваються, що українські авіакомпанії та правоохоронні органи, як також і транспортники та імміграційні служби навколо світу,  запровадять подібні програми в себе.