Голос Америки: Україна | NLight DC++
Голос Америки: Україна | NLight DC++

Голос Америки: Україна

Посадовці Адміністрації Трампа помстилися Євгену Віндману – звіт Офісу генінспектора Пентагону

У середу, 18 травня, Офіс генерального інспектора Пентагону оприлюднив звіт, в якому дійшов висновку, що Євген Віндман, брат полковника армії у відставці Александра Віндмана, ключового свідка у першому процесі щодо імпічменту екс-президента Трампа, ймовірно, зазнав помсти з боку чиновників тодішнього президента.
«Перебуваючи на службі в РНБ, скаржник зробив захищені повідомлення, стверджуючи, що колишній Президент Трамп порушив закони США, коли президент Трамп звернувся до іноземного уряду розслідувати звинувачення проти колишнього віце-президента і кандидата в президенти від Демократичної партії Джозефа Р. Байдена-молодший, його політичний опонент», – йдеться у повідомленні.
Це вказує на те, що саме Євген Віндман був тим викривачем, який написав анонімну скаргу на телефонну розмову екс-президента США Дональда Трампа і Володимира Зеленського, де висловив стурбованість, що американський президент намагався використати допомогу іноземного лідера для власних цілей у передвиборчій кампанії, що пізніше стало підставою для процесу імпічменту проти колишнього президента США. Згодом Трамп багато критикував викривача й закликав до розкриття його особистості.
«Ми провели це розслідування у відповідь на скаргу, подану на гарячу лінію Міністерства оборони 18 серпня, 2020 року, стверджуючи, що різні посадовці адміністрації, включаючи колишнього президента Дональда Дж. Трампа, вчинив дії проти підполковника Євгена Віндмана (заявника), армії США, коли він працював у Раді національної безпеки (РНБ) у Вашингтоні, округ Колумбія, в помсту за захищені комунікації», – йдеться у звіті.
Скаржник стверджував, йдеться у звіті, що посадові особи, помстилися також й через його зв’язок із братом-близнюком та його захищене спілкування із членами Конгресу.
Його брат, Александр Віндман, що має українське коріння, був провідним свідком у процесі щодо імпічменту президента Дональда Трампа. На слуханнях у Конгресі він визнав, що двічі засвідчував стурбованість стосовно кроків адміністрації Трампа стосовно України. Зокрема, після зустрічі представників української влади з Джоном Болтоном (тоді радник президента з питань національної безпеки) та після телефонної розмови між президентами США та України.
У 44-сторінковому звіті слідчий орган дійшов висновку, що на основі «переваги доказів», «більш ймовірно», що Євген Віндман зазнав помсти, але він не містить рекомендацій щодо потенційних наслідків для посадовців, які вже покинули Білий дім.
Як повідомляв раніше Голос Америки, підполковник Сухопутних військ США у відставці, колишній представник Ради з національної безпеки при президенті США Александр Віндман подав судовий позов до особистого адвоката екс-президента Трампа – Руді Джуліані та Трампа-молодшого, звинувативши їх та інших представників попередньої адміністрації Білого дому у змові із метою залякування.
Улітку 2020 Віндман заявив, що залишає службу у Збройних силах США. Його адвокат тоді сказав, що Віндман став жертвою “кампанії тиску, залякувань та помсти” після свідчень у процесі імпічменту.
Після слухань в Конгресі син президента США Дональд Трамп-молодший твітив: “Якби не фантастичні розслідувальні навички [лідера конгресового розслідування щодо імпічменту у Палаті представників, конгресмена Адама Шиффа – ред.], Дональду Трампу було би складніше знайти, кого необхідно звільнити. Дякую, Адаме!”
Дивіться також: Джамала: про війну та підтримку України з боку міжнародної мистецької спільноти. Інтерв’ю

Колишній міністр оборони Молдови: російська загроза для Молдови реальна. Відео

На нещодавній зустрічі міністрів закордонних справ країн Групи семи було висловлено побоювання, що війна в Україні може перекинутися і на Молдову. Колишній міністр оборони республіки Віталій Марінуца вважає, що російська загроза для Молдови є реальною. Про це він розповів Олександру Яневському.

Як волонтери в Нью-Йорку надають юридичну допомогу українцям. Відео

Аби допомогти українцям з документами та процедурою подачі, волонтери в Нью-Йорку організовують спеціальні юридичні клініки. Деталі – в сюжеті Ірини Соломко.

Сенат США погодився винести ЗП про допомогу Україні на 40 мільярдів доларів на голосування

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали – з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.
Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого – щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.
Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтримки України – читайте в нашому інтерв’ю.
Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.
Дякую, що запросили.
Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це – визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні – а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?
Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” – дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.
Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.
Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм – потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.
І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.
Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство – одну з премій присвоїли Українському народові. Відео
Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?
Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.
Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?
Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки – від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.
Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео
Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?
О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.
Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.
У вашій пісні 1944 є слова – “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?
Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало – бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге – в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?
18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар – вони говорили, згадували історії.
Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.
Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.
Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю
І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.
Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.
Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль – бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.
До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, – ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того – їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг – це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці – хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” – він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?
Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.
Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.
Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.
Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян – чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.
Дехто каже, що свого часу західні артисти – Бітлз, Скорпіонс – доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?
Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.
Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас – щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.
Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.
Дуже хочеться, так.
Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Джамала: 24 лютого я усвідомила, що не можу бути просто співачкою

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали – з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.
Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого – щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.
Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтримки України – читайте в нашому інтерв’ю.
Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.
Дякую, що запросили.
Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це – визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні – а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?
Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” – дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.
Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.
Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм – потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.
І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.
Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство – одну з премій присвоїли Українському народові. Відео
Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?
Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.
Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?
Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки – від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.
Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео
Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?
О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.
Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.
У вашій пісні 1944 є слова – “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?
Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало – бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге – в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?
18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар – вони говорили, згадували історії.
Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.
Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.
Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю
І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.
Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.
Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль – бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.
До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, – ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того – їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг – це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці – хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” – він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?
Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.
Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.
Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.
Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян – чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.
Дехто каже, що свого часу західні артисти – Бітлз, Скорпіонс – доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?
Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.
Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас – щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.
Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.
Дуже хочеться, так.
Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Чому Туреччина має застереження щодо Фінляндії та Швеції в НАТО?

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали – з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.
Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого – щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.
Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтримки України – читайте в нашому інтерв’ю.
Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.
Дякую, що запросили.
Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це – визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні – а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?
Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” – дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.
Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.
Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм – потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.
І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.
Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство – одну з премій присвоїли Українському народові. Відео
Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?
Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.
Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?
Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки – від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.
Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео
Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?
О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.
Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.
У вашій пісні 1944 є слова – “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?
Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало – бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге – в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?
18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар – вони говорили, згадували історії.
Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.
Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.
Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю
І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.
Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?

Чому я – нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.
Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль – бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.
До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, – ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того – їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг – це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці – хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” – він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?
Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.
Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.
Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.
Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян – чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.
Дехто каже, що свого часу західні артисти – Бітлз, Скорпіонс – доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?
Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.
Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас – щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.
Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.
Дуже хочеться, так.
Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Джамала: про війну та підтримку України з боку міжнародної мистецької спільноти. Інтерв’ю

З початком війни Джамала відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для ЗСУ.

Білорусь може розмістити війська спецоперацій на кордоні з Україною – Міноборони Британії

Мелані Жолі, яка очолює Міністерство закордонних справ Канади, заявила, що її країна вітає проголошені наміри Фінляндії та Швеції вступити до НАТО і що парламент в Оттаві може бути серед перших, які ратифікують документи про залучення нових членів.

Перехідний період між заявкою і ратифікацією треба скоротити.

«Ми не лише підтримуємо вступ Фінляндії і Швеції, але ми ще й за швидкий вступ. Канада має з ними багато спільного, коли йдеться про цінності, а також північні реалії… Наша мета – бути серед перших країн, які ратифікують вступ Фінляндії та Швеції. Бо ми знаємо, що перехідний період між заявкою і ратифікацією треба скоротити. Ми також будемо працювати з іншими країнами, щоб забезпечити швидкий процес вступу», – сказала Мелані Жолі в Брюсселі, де вона брала участь в нараді міністрів закордонних справ ЄС.
За її словами, коли дійде до процесу ратифікації, то канадські парламентарі можуть схвалити рішення за лічені дні.
Процес ратифікації рішень про вступ нової країни в НАТО, що нараховує зараз 30 країн, зазвичай забирає від кількох місяців до одного року.
Минулими вихідними урядова партія Швеції заявила, що вирішила підтримати вступ в НАТО і далі очікує рішення шведського парламенту та подальших кроків.
«Сьогодні Шведська соціал-демократична партія схвалила історичне рішення – сказати “так” заяві на членство в оборонному союзі НАТО. Російське вторгнення в Україну погіршило безпекову ситуацію для Швеції і для цілої Європи», – написала з цього приводу в Twitter міністерка закордонних справ Швеції Анн Лінде.
Вступ Швеції в НАТО означатиме відмову Стокгольма від понад 200 років політики військового нейтралітету, якого Швеція дотримувалася навіть впродовж Першої Світової і Другої Світової воєн.
Тепер за словами шведського міністра оборони країна опинилася б під загрозою, якщо залишилася б єдиною країною Балтії не в НАТО.
Туреччину вговорюватимуть
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ та представники інших країн організації вже заявили про готовність швидко прийняти Фінляндію та Швецію, в той час як в тих країнах майже завершився процес внутрішніх політичних узгоджень рішення подавати офіційні заявки на членство.
Єдиною країною НАТО, де з’явилося застереження щодо вступу Фінляндії та Швеції, стала Туреччина, але зараз лунають твердження, що це не повинно стати перешкодою.
Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган висловив невдоволення тим, що в скандинавських країнах надали політичний притулок особам, яких він звинувачує у причетності до тероризму проти турецької влади.
Єнс Столтенберґ з цього приводу сказав: «Я переконаний, що ми зможемо залагодити питання, стурбованість яку висловила Туреччина, таким чином, щоб це не затягувало членство».
«Я дуже впевнений, що ми з цього питання досягнемо згоди», – заявив держсекретар США Ентоні Блінкен, додавши, що НАТО «це місце для діалогу».

Блінкен висловив упевненість, що Фінляндія та Швеція будуть в НАТО

Після зустрічі голів МЗС країн НАТО у Берліні 15 травня держсекретар США Ентоні Блінкен висловив рішучу впевненість, що Фінляндія та Швеція будуть прийняті до альянсу, попри деякі заперечення Анкари.
«Я не хочу характеризувати конкретну розмову, яка у нас відбулася, ні з міністром закордонних справ Туреччини, ні в рамках самих сесій НАТО, але можу сказати таке: я чув майже за всіма напрямами, дуже сильну підтримку приєднання до альянсу (Швеції та Фінляндії – ред.)», – сказав Блінкен.
Заперечення Туреччини щодо Швеції викликані передусім тим, що вона вважається поблажливою до Робочої партії Курдистану, яку Анкара, а також США і ЄС вважають терористичним угрупованням.
Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що готовий обговорити це питання як з Фінляндією, так і Швецією, а також з іншими країнами НАТО.
Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що її країна та інші країни ясно дали зрозуміти, що готові прискорити процес ратифікації для Фінляндії та Швеції.
Уряд Фінляндії оголосив у неділю, що подає заявку про приєднання до НАТО, повідомляє СNN. Це рішення було оголошено під час прес-конференції президента Фінляндії Саулі Нііністо та прем’єр-міністерки Санни Марін. Рішення уряду має бути ухвалене парламентом країни перед тим, як Фінляндії може офіційно подати заявку на членство в Альянсі.
«Ми надіємось, що парламент схвалить рішення подати заявку на членство в НАТО. У наступні дні. Воно буде базуватись на потужному мандаті, з підтримкою президента республіки. Ми підтримували тісний контакт щ урядами країн НАТО та самим НАТО», – сказала Марін під час прес-конференції.
«Ми близькі партнери з НАТО, але це історичне рішення приєднатись до НАТО, і надіюсь, що ми приймемо це рішення разом», – додала вона.
Очікується, що 16 травня скандинавська країна Швеція зробить аналогічну заяву.
Президент США Джо Байден в п’ятницю поспілкувався телефоном з лідерами Фінляндії та Швеції. Під час розмови лідери підкреслили підтримку України у війні, президент США також наголосив на політиці “відкритих дверей” НАТО і праві Фінляндії та Швеції обирати власне майбутнє, міжнародну політику та формати безпеки, заявили в Білому домі.

“Війна Росії в Україні йде не за планом Москви” – Столтенберг

“Війна Росії в Україні йде не за планом Москви”, – заявив генсек НАТОЄнс Столтенберг під час прес-конференції в Берліні. – “Вони не змогли захопити Київ. Вони відходять з Харкова, а їхній основний наступ на Донбасі застопорилась”.
Раніше заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане заявив: “Брутальне вторгнення Росії втрачає темп. Враховуючи значну підтримку союзників та партнерів, мільярди доларів військової, фінансової та гуманітарної допомоги, ми знаємо, що завдяки сміливості українського народу та армії і з нашою допомогою Україна може виграти цю війну”, – сказав він.

Український військовик поряд зі знищеним російським танком T-90M на Харківщині, 9 травня 2022. REUTERS/Vitalii Hnidyi

Тим часом, британська військова розвідка вважає, що наступ Росії на Донбасі втратив темпи і за нинішніх умов Росія навряд чи зможе значно його прискорити протягом наступних тридцяти дів.
За оцінкою розвідки, Росія втратила скоріш за все третину сухопутних військ, які були направлені на війну у лютому. Міноборони каже, що “попри незначні досягнення на початку, Росія не змогла захопити значні території України та має зазнає стабільно високі рівні виснаження”.

Бородянка, 13 травня 2022. REUTERS/Vladyslav Musiienko

Як повідомляв Голос Америки, у Берліні відбулась зустріч голів МЗС країн Північноатлантичного альянсу, де взяли участь також представники країн, що не входять до НАТО.
Зокрема, голови МЗС Фінляндії та Швеції, які поінформували союзників про можливе членство цих країн в НАТО. А також у Берліні державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен зустрівся із міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою.

При цьому в неділю посольство США в Україні повідомило у Twitter: “Гаубиці М-777 у дії. Це частина останнього пакету допомоги Збройним Силам України на суму 800 мільйонів доларів США. Усі 90 гаубиць, надісланих Сполученими Штатами, за винятком однієї, зараз знаходяться в Україні, багато з них вже працюють на передовій”.
Між тим, як пише Радіо Свобода, посол Росії у США Анатолій Антонов сказав, що США “підштовхують” Росію до переговорів про мир, але на своїх умовах: припинення бойових дій в Україні, відведення військ на позиції до 24 лютого, а також необхідність “покаятися за все скоєне”. За словами посла, “такої капітуляції не буде”, “ми ніколи не здамося, не підемо назад” – сказав він.
У статті використано матеріали Reuters, Радіо Свобода