Сарабджита Сінга було госпіталізовано у п’ятницю минулого тижня після атаки у в’язниці в Лахорі.
Його було заарештовано у 1990 році і опісля засуджено за шпигунство і підкладення кількох бомб у Пакистані, від вибухів яких загинуло 14 людей.
Прем’єр-міністр Індії Манмоган Сінг заявив, що особи, відповідальні за «варварський і вбивчий акт повинні бути притягнуті до судової відповідальності».
Міністерство внутрішніх справ Індії висунуло вимогу щодо проведення слідства і повернення тіла Сінга для влаштування похорону в Індії.
Міністерство також заявило, що цей «жахливий акт» підкреслює потребу «координованих дій» з боку Пакистану для охорони індійців у пакистанських в’язницях.
У 2008 році колишній військовий керівник Пакистану Первез Мушарраф відкинув прохання Сінга по помилування.
У четвер офіційне агентство новин КНДР повідомило, що Пе Джун Хо (відомий у США як Кеннет Бей) був засуджений у вівторок Верховним судом країни за «ворожі дії» проти комуністичного режиму Північної Кореї.
Раніше Пхеньян заявив, що Бей зізнався у скоєнні злочинів з метою повалити уряд КНДР. Детальнішої інформації про ці ймовірні злочини не подано.
44-річного Бея заарештували у листопаді, коли він прибув до північно-східного портового міста Расон, яке розташоване в спеціальній економічній зоні біля кордону з Росією і Китаєм.
За інформацією, одержаною «Голосом Америки», Бей – американський екскурсовод корейського походження, якого, можливо, взяли під арешт після того, як знайшли у нього комп’ютер з конфіденційними, або спірними даними.
Державний департамент США закликав Північну Корею звільнити Бея із гуманітарних міркувань.
Тим часом місцеві мешканці у цих районах відкривають кустарні переробні заводи, де переганяють сиру нафту на дизель, щоб хоч прогодувати свої родини.
Ахмед Абу Талеб виготовляє дизельне пальне прямо на власному подвір’ї у північному сирійському місті Ідліб.
Кілька металевих бочок, вогнище і дистилятор – так виглядає його власний нафтопереробний заводик. Ахмед найняв кількох людей в допомогу. Вони розуміють ризик, який становить робота з горючими матеріалами в таких умовах, але не зважають на небезпеку.
За добу вони можуть виготовити 9 бочок дизельного пального – а це, каже Ахмед, живі гроші для їхніх родин:
«Ми беремо нафту з навколишніх родовищ чи свердловин у районах, які звільнили від Асада повстанці. Це наша нафта і ми її тут використовуємо, щоб задовольнити наші ж потреби у пальному».
Вироблений дизель Ахмед продає місцевим мешканцям, які використовують його для обігріву будинків та роботи електро-генераторів.
Експерти підрахували, що за останні 2 роки, відколи у Сирії почалася війна, об’єми видобутку нафти в країні скоротилися вдвічі. Частково це сталося, каже аналітик лондонського центру «Чаттам гаус» Дейвід Баттлер, через накладені Євросоюзом санкції:
«Санкції вплинули на видобуток нафти. Західні компанії згорнули свою діяльність у Сирії. Також сирійський уряд більше не має кому продавати нафту. У них обмежені потужності для переробки нафти, а сховища переповнені готовими нафтопродуктами».
Зараз ЄС дозволив імпорт нафти з районів Сирії, що контролюють повстанці. Кетрін Ештон пояснює таке рішення Євросоюзу бажанням підтримати місцеве населення:
«Ми дозволили три можливі типи трансакцій з сирійською опозицією: імпорт нафти та нафтопродуктів, експорт необхідного обладнання для переробки нафти та газу, а також інвестиції в енергетичний сектор».
Але Дейвід Баттлер з лондонського «Чаттам гаус» каже, що Європа ще не скоро побачить нафту, видобуту повстанцями у Сирії:
«Більшість нафтових родовищ перебуває під контролем розрізнених груп. Серед них є і бойовики угруповання Джабат аль-Нусра, які мають зв’язки з аль-Кайдою. Тобто, ця галузь не має єдиного контролю з боку якогось одного опозиційного центру, з яким ЄС міг би налагодити співпрацю».
Уряд Сирії засудив рішення ЄС співпрацювати з повстанцями, яких Дамаск називає терористами. Перед заворушенням, за розрахунками МВФ, експорт нафти становив чверть доходу державної скарбниці Сирії. Сьогодні цей грошовий потік уряд втратив.
Голова Центральноно банку Сирії Абід Маялех здивований рішенням ЄС:
«Я не розумію, як Європейський Союз може давати озброєним терористичним групам право експортувати нафту з Сирії у Європу. Це ж відмивання грошей. Це вкрадені гроші і вони торгують вкраденою нафтою».
Тим часом, поки сирійська економіка продовжує занепадати, кустарні нафтопереробні заводи працюють, підтримуючи потреби місцевого населення . Але щодо перспектив експорту його продукції в Європу Ахмед Абу Талеб відверто сміється.
За словами Керен Карлакер, останніми роками Україна балансує на межі частково вільної і невільної держави:
«Останні декілька років ми бачимо погіршення ситуації зі свободою слова в Україні. Це однозначно тенденція, яка нас турбує. У цьому році негативні тенденції продовжились. Ми бачили юридичне та податкове переслідування телекомпанії ТВі, спостерігали збільшення кількості фізичних нападів на журналістів напередодні виборів, як також використання державних медіа на користь партії при владі. Тому рейтинг України погіршився, і вона опинилась на межі між частково вільною і невільною державою».
За словами експерта, у 2012 році втримало Україну у категорії частково вільних держав існування великої кількості різноманітних медіа та критичних голосів. Але вже у 2013 році відбулись деякі негативні явища, які особливо тривожать експертів від медіа. Керен Карлакер звернула зокрема увагу на останні події навколо телеканалу ТВі, який ще донедавна користувався особливою довірою у глядачів:
«Факт зміни менеджменту та звільнення журналістів і протест проти цього не обов’язково можна пов’язувати з політичним тиском. Але дуже часто це саме і є причиною звільнення журналістів – якщо журналісти відчувають зміну редакційної політики, чи відчувають тиск з боку нових власників. Ми справді стурбовані останніми подіями навколо телеканалу і ми б хотіли знати більше про причини останніх подій. Ми уважно стежимо за ситуацією».
Керен Карлакер каже, що подібні ситуації, коли журналісти відстоюють свої професійні права, відбуваються і в інших країнах. Тому в останніх подіях навколо ТВі є і позитивні моменти:
«Сам факт того, що журналісти воюють за свої права, є позитивним. Це один з факторів, який ми оцінюємо у нашому індексі свободи преси, – здатність журналістських профспілок чи інших місцевих журналістських організацій захищати свободу слова та права журналістів. Ми фіксуємо як позитивний момент здатність журналістів об’єднуватись і боротись за свої права».
Зрештою, за оцінкою «Дому Свободи», Україна при усіх негативних тенденціях залишається, як сказала експерт, світлою плямою щодо свободи преси на мапі пострадянського регіону.
Першотравневий страйк робітничої профспілки у Греції паралізував роботу громадського транспорту в Афінах, як також роботу поромів, які сполучають грецькі острови. Демонстранти виступають проти політики жорсткої економії, запровадженої в державі.
А у турецькому Стамбулі демонстранти, йдучи до площі Таксім на відзначення першого травня, вступили у сутички із поліцією. Еркан Каракас з турецької опозиційної партії критикує реакцію прем’єр-міністра країни на протести:
«Колись перше травня тисячі людей відзначали мирно, без сутичок. Чому? Тому що колись влада не забороняла святкувати цей день. Тож ми збиралися на площі Таксім з друзями і профспілками. Ми завжди говорили, що заборона на такі зібрання приведе до сутичок».
На Філіппінах демонстранти вийшли на вулиці Маніли, вимагаючи, щоб уряд захистив їх робочі місця. Вони закликають законодавців прийняти закон, який би обмежував кількість прийнятих на роботу контрактників. Адже останні не мають таких же прав як ті, хто працює у штаті на повну ставку, – каже лідер протестуючих на Філіппінах Валден Белло:
«Нам дійсно потрібне сучасне законодавство, яке б гарантувало робочі місця. Адже чимало робітників зараз переводять чи наймають на контрактну основу. Тож всі вони зараз виступають проти цього.
У Камбоджі працівники фабрики з пошиття одягу вийшли на вулиці столиці Пномпень, вимагаючи підвищення зарплатні і кращих умов праці. А у Франції правоцентристська опозиційна партія Національний фронт вивела своїх членів на вулиці, щоби підкреслити, як вони це називають, недолуге правління французького соціалістичного уряду.
– Це давня історія, якою я мав займатися, коли був послом у Києві. Тоді вже було багато сумнівів, чи тодішнє українське керівництво, чи Україна готова не йти на двосторонній консорціум з Росією. Під час моєї дипломатичної місії ми знали, що Київ і Москва мали такі наміри, а вже потім питали німців, чи вони готові у цьому брати участь як гості, а не як партнери. Я побоююся, що тепер це може повторитися. Москва не готова йти на тристоронній консорціум. Москва була би не проти, щоб європейці фінансували модернізацію, але насправді хоче мати контроль. А Захід опинився у складному становищі. З одного боку, в нас дуже напружені відносини з Україною, як ви знаєте, з принципових причин. Змінити становище в Україні, подолати її ізоляцію і наблизити до європейських цінностей, що було би передумовою для підписання Угоди про асоціацію, – це дуже складна справа. Через це я думаю, що круглий стіл у Брюсселі важливий. Негайні результати навряд чи будуть, але він має бути спрямований на результат. Я сподіваюся, що навіть якщо росіяни не братимуть участі, то принаймні Брюссель і Київ зможуть сформувати чітку думку, що можливо зробити, щоб створити ліпшу і стабільнішу базу для відносин Україна-ЄС. Це, безперечно, матиме вплив і на такі питання, як обсяги поставок газу для Європи. З іншого боку, Росія постійно намагається обійти Україну, послабити українську газотранспортну систему і її майбутнє.
– З огляду на всі ці обхідні проекти, чи Росія готова знову розглядати українську ГТС як пріоритет?
– Так, я думаю, що це можливо. Це залежить від відносин Росії з Україною, і зараз відчувається сильний тиск, так буде й надалі, щоб створити нову газотранспортну структуру. Але питання, яким буде загальне міжнародне становище з газом, є відкритим. Існує сланцевий газ, можливості для зрідженого газу у Європі, є Америка з її можливостями експортувати великі обсяги газу за зовсім іншу ціну. Думаю, що з одного боку Росія на світовій арені демонструє рішучість. А всередині має реагувати, і наскільки я знаю, Росія вже почала реагувати на ці виклики, обдумуючи майбутнє російської системи газопостачання.
– Україна не задоволена тим, як її підтримує Європа, зокрема через Європейське енергетичне співтовариство. Чи ЄС тут має рацію, чи має змінити ставлення до Києва?
– Це дуже складне запитання. Дивлячись збоку, я не виключаю, що європейці могли би робити більше. Але треба враховувати, що в України є схильність весь час когось звинувачувати, а не дивитися на власні помилки. Росія не є членом Європейського енергетичного співтовариства, лише частково підтримала Європейську енергетичну хартію, тому дуже важко чинити тиск на Росію. Що треба робити, так це переконувати Росію шукати оптимальний баланс інтересів між трьома партнерами, які займаються виробництвом, постачанням і споживанням газу. У цьому контексті політика, звичайно, відіграє величезну роль.
– Майбутнє української ГТС – це і комерційне, і геополітичне питання. А чого тут, на Вашу думку, тут все-таки більше?
– Неможливо відділити одне від іншого, але я думаю, що на цій стадії це дуже політичне питання.
Службовці проурядового формування зібралися в середу біля військового поста в місті, що на захід від столиці, щоб отримати зарплату, коли нападник-смертник з прикріпленою вибухівкою підірвав себе неподалік зібраних, вбиваючи щонайменше трьох службовців і цивільну особу. За повідомленням поліції, від вибуху було поранено щонайменше 15 людей.
Угруповання Сахва складається з арабів-сунітів, які під час повстання в Іраку приєдналися до очолених США сил для боротьби з аль-Кайдою. З того часу проти них борються сунітські повстанці, які вважають їх зрадниками.
В окремій атаці в Багдаді від вибуху замінованого автомобіля, що стався у східному районі аль-Гуссейнія, загинуло четверо цивільних і поранення отримало 10 людей.
Від ще одного вибуху замінованого автомобіля, що на північ від Рамаді – яке, як і Фалуджа, розташоване в неспокійній провінції Анбар – загинуло щонайменше двоє і поранення отримало десятеро поліцейських.
У вівторок, суд звернувся до влади Бангладеш із запитом про замороження майна власника будівлі Мохаммеда Сохеля Рани, як також власників швейних фабрик, які були там розміщені. За повідомленням поліції, вони зігнорували офіційні попередження евакуювати з фабрик людей після того, як за день до обвалення інспектори виявили в стіні будівлі тріщини.
Правоохоронці тримають під вартою вісьмох людей, у тому числі інженерів-будівельників.
В очищувальних роботах рятувальники застосовують важку техніку. Влада передбачає, що кількість жертв зростатиме, оскільки список людей, які пропали безвісти, нараховує кількасот осіб. На момент обвалу в будинку перебувало понад 3 000 людей.
Представник органів влади в провінції Гельманд повідомив, що Малім Шавалі загинув у середу, коли повстанці напали його машину й відкрили вогонь.
Раду миру створено для пошуків шляхів розпочати переговори про закінчення майже 12-річної війни з угрупованням Талібан.
Атака сталася наступного дня після того, як у результаті вибуху закладеної на дорозі міни у провінції Гельманд загинуло троє британських солдатів.
Деякі експерти висловлюють занепокоєння, що після виведення більшості військ НАТО до кінця наступного року Афганістан можуть охопити заворушення.
Країни НАТО та їх партнери навчають афганські сили безпеки, проте залишається питання, чи афганці будуть здатні блокувати діяльність повстанців.