Затримання, допити, побиття і вбивства – з ними працівники окупованої Росією Запорізької атомної станції стикнулися з початку російського вторгнення, вже у березні 2022 року, пише журнал Atlantic.Так, заарештованого у кінці зміни працівника, “звинуватили у спілкуванні з українською владою, а слідчі били його та намагалися змусити дати неправдиві показання”.
Інші співробітники ЗАЕС розповіли, що в камерах, призначених для 4-6 осіб, утримували до 20 ув’язнених без будь-якої їжі, за винятком того, що могли передати родичі.
Одна з форм тортур включала так званий “телефонний дзвінок Леніну”: “притискали один кабель до мочки вуха, а інший – до пальця, а потім допитували, повертаючи вмикач модифікованого польового телефону, який створює струм”.
Слідчі повторювали процедуру знову і знову, вимагаючи повідомити нібито наявний “контакт” працівника в Україні.
Деяких ув’язнених змушували давати інтерв’ю для російських телевізійників, декламуючи заздалегідь написані сценарії, які були компліментарними на адресу Росії.
Кімната тортур була закривавлена, а в’язнів змушували її прибирати.
Андрія Гончарука, водолаза резервуарів станції у липні 2022 року допитали і побили, після чого він чоловік помер.
Журналісти свідчать – бачили синці на обличчі та руках працівниці станції, котра втекла на територію Росії. Її втеча тривала кілька днів.
30-річна жінка розповідає, що росіяни зав’язали їй очі ганчіркою, били і запитували, де перебуває її партнер, який також працював на ЗАЕС.
Працівники ЗАЕС, яким вдалося втекти, підтверджують факти знущання та катування.
Чинні та колишні працівники ЗАЕС заявили і про те, що Росія тортурами і жорстоким поводженням окупаційна влада також намагалася утримати їх на робочому місці, пише часопис Atlantic.
Незважаючи на це, на станції критично бракує персоналу – замість 11 тисяч співробітників залишилося лише близько 3 тисяч.Публікація журналу Atlantic базується на інтерв’ю та дослідження Reckoning Project – міжнаціональної групи фахівців, які збирають докази воєнних злочинів в Україні.
Учасники проєкту стверджують, що російські солдати не лише знущались з українських співробітників, але вони становлять також “зростаючу загрозу катастрофи”.Працівники ЗАЕС у 2022 році стверджують, що їхня станція стала “ядерним щитом” для російських окупаційних військ.
Вони повідомили журналу Atlantic, що чули, на їхню думку, російські мінометні снаряди, випущені з території ЗАЕС або поблизу неї, а також бачили російську військову техніку у важливих місцях станції, зокрема в турбінних залах біля реакторів.Йшлося про бронетранспортери та вантажівки, танки, зенітні комплекси та реактивні установки. Джерела, з якими спілкувалася авторка повідомлення, відома українська журналістка, яка спеціалізується на висвітленні воєн і конфліктів Наталія Гуменюк, також заявили, що російські солдати — можливо, сотні — були направлені на завод і мають повний доступ до місць, призначених для евакуації та укриття.
Стаття з’явилася на фоні зустрічі очільника Міжнародного агентства з атомної енергії Рафаеля Гроссі із президентом Росії Володимиром Путіним. Для цього Гроссі, як повідомляв Голос Америки, 6-го березня прибув до Сочі – зокрема говорити про безпеку на Запорізькій АЕС.
“Але агентство досі не спромоглося змусити Росію співпрацювати, і його повноваження не поширюються на заяви про порушення прав людини, навіть якщо вони стосуються працівників”, – пише Atlantic про МАГАТЕ.

Безпрецедентна криза в історії ядерної енергетики

Результатом, йдеться у статті, стала безпрецедентна криза в історії ядерної енергетики.
“Катастрофа на станції безпосередньо завдасть шкоди людям, які живуть поблизу неї. Але ЗАЕС розташована у вододілі річки Дніпро, яка протікає півднем України і впадає в Чорне море. Якщо на ЗАЕС станеться радіаційне забруднення, що вплине на водні шляхи, експерти вказують на те, що весь регіон може бути під загрозою”, – мовиться у публікації.
ЗАЕС, нагадує Atlantic, є найбільшою атомною станцією Європи, яку Росія та компанія “Росатом” вкрали в України. До війни вона десятиліттями постачала електроенергію мільйонам домогосподарств не лише в Україні, а й в Угорщині, Польщі, Білорусі, Молдові, Словаччині та Румунії.
Видання також нагадує, що, захоплюючи станцію 3 березня 2022 року, росіяни стріляли по натовпу місцевих мешканців.
А унаслідок бою з Нацгвардією України та через обстріл із російських танків тоді на станції виникла пожежа. Російські війська блокували пожежникам доступ до периметра заводу.
Утім з подальшим припиненням боїв небезпека не минула.
Працівники станції також наголошують, що Росія порушує міжнародне право, використовуючи завод як військовий плацдарм, що ще більше збільшує ризики для об’єкта. Цю тезу підтверджують і супутникові дані.

Нездатність МАГАТЕ запобігти ризикам на ЗАЕС викриває слабкість міжнародного права під час війни

Очільник МАГАТЕ Гроссі, нагадує Гуменюк, також заявляв про “безпрецедентний психологічний тиск” на персонал, а “нездатність МАГАТЕ запобігти ризикам на ЗАЕС викриває слабкість міжнародного права під час війни”, вважає журналістка.

Ніколи в історії ядерні об’єкти не були зайняті збройними силами

Історик Сергій Плохій, автор книги “Атоми та попіл: глобальна історія ядерної катастрофи” також наголошує, що ситуація на ЗАЕС “висвітлює необхідність реформування міжнародних договорів, щоб зробити атаки на атомну енергетику глобальною червоною лінією”.
“Ніколи в історії ядерні об’єкти не були зайняті збройними силами”, – додав історик.
Гроссі натомість визнає, що ЗАЕС є єдиним найбільш вразливим ядерним об’єктом у світі сьогодні.
Раніше про тортури на ЗАЕС писала і газета The New York Times. Зокрема, повідомляючи, як російські солдати накинули мішок від картоплі на голову колишньому гендиректору станції. У статті йшлося, що його змусили записати неправдиве відео.
Канал NPR також публікував свідчення про арешти і тортури робітників ЗАЕС, яким вдалося втекти із окупованої Росією станцію, котру війська РФ, за їхніми словами, перетворили станцію на військову базу.
Reckoning Project – це ініціатива, яка об’єднала українських та міжнародних репортерів й дослідників війни для документування російської агресії в Україні. Команда проєкту збирає свідчення потерпілих та зберігає їх у формі, придатній для використання у судових процесах. Курують проєкт американська воєнна репортерка Джанін ді Джованні, британський журналіст Пітер Померанцев, документалістка Наталія Гуменюк та представники Лабораторії журналістики суспільного інтересу.