Зібрати українську колекцію книжок, зберегти їх і виправити помилки, допущені з українськими виданнями завдяки зусиллям російської пропаганди – таку мету ставить перед собою керівник відділу Бібліотеки Конгресу США, що включає українську літературу.
У час російської війни проти України, яку багато оглядачів вважають геноцидною, тому що Росія ставить з мету винищити українську культуру разом з її носіями, Бібліотека Конгресу закуповує і зберігає українські книжки, а також повертає національність багатьом українським авторам, яких намагалася привласнити влада у Москві.
Адже ще донедавна “російським письменником” у каталогах бібліотеки значився навіть Іван Франко, письменник з автро-угорських українських земель, який не писав російською, не жив у Росії і не писав про неї художніх творів.
Українська література для тих, хто ухвалює рішення у США
Велична біла неокласицистична будова однієї з найвідоміших у світі книгозбірні Бібліотеки Конгресу розташована у самому серці Вашингтона – на Капітолійському пагорбі, прямо напроти Конгресу США.
У бібліотеці, яка вважається головною національною бібліотекою США збирають літературу, звукозаписи, кіно, карти, постери, рукописи тощо понад 480 мовами світу – щоб законодавці, уряд та загалом мешканці країни мали доступ до матеріалів, потрібних для прийняття рішень у тій чи іншій сфері.
Сюди надходять усі видання, опубліковані у Штатах (за законом від 1870-го року), а на придбання найцінніших видань з-за кордону існує спеціальний бюджет. Нині у бібліотеці понад 138 мільйонів одиниць, і вона є найбільшою за площею книгосховищ у світі.
Це загалом перша федеральна культурна установа у США, що сягає 1800 року, коли була заснована президентом Джоном Адамсом.Українська колекція Бібліотеки почалася з придбання особистої бібліотеки Томаса Джефферсона в 1815 році.
Як писав Богдан Ясінський, колишній спеціаліст з української колекції, найдавнішою книжкою Бібліотеки, пов’язаною з Україною, була історія різних куточків України у трьох частинах, написана графом Яном Потоцьким – Херсонщини, Поділя та Волині: Historie ancienne du gouvernement de Cherson (Санкт-Петербург, 1804); Historie ancienne du gouvernement de Podolie (1805); і Historie ancienne du gouvernement de Wolhynie (1805).
Примірник книги був подарований Джефферсону автором і надісланий через Леветта Гарріса, консула Сполучених Штатів у Санкт-Петербурзі, 10 серпня 1808 року.

На книги і журнали з України Бібліотека Конгресу виділяє близько 13-15 тисяч доларів щороку

Нові книги і журнали бібліотека отримує вже безпосередньо з України, на що виділяється близько 13-15 тисяч доларів щороку.
Закупи здійснює спеціальна американська компанія із представництвом у Києві, розповідає Голосу Америки нинішній головний фахівець з української колекції.
“Ми інформуємо, чим ми зацікавлені, і вони пересилають відповідні матеріали”, – каже Юрій Добчанський, спеціаліст з каталогізації україністики Германо-слов’янського відділу Бібліотеки Конгресу США.
Другий спосіб наповнення колекції – це обмін між бібліотеками.
Найбільшими партнерами Бібліотеки Конгресу є Національна бібліотека України імені Вернадського та Києво-Могилянська академія, також парламентська бібліотека (нині Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого).
Війна нищить бібліотеки України, але не зможе знищити культуру
Стіл, за яким у бібліотеці працює Юрій Добчанський, неможливо не помітити – біля нього стоїть синьо-жовта табличка з написом “Зберігайте спокій і любіть Україну”.Це те, чим він і займається – щоденною відданою працею зберігає українську друковану спадщину.
“Очевидно, війна ускладнила та перервала наші контакти з кількома партнерами за обміном, тому що багато бібліотек є фактично знищені”, – каже Добчанський.

Після війни наша бібліотека сприятиме відновленню українських бібліотек

Утім, робота триває і книги щороку й надалі надходять з України до Вашингтона.
“Я був здивований, що попри війну наші партнери продовжують надсилати книги і особливо, що працює пошта. Ось маємо доказ – нові поштові марки”, – показує Добчанський надіслані з України відомі марки Укрпошти із зображенням знищеного силами ЗСУ російського корабля.
Фахівець також відзначає зусилля українців: попри те, що Росія знищила бібліотеки, архіви, музеї, лікарні, школи та цивільні будинки, у Києві та Львові все ж продовжують тривати щорічні книжкові фестивалі, навіть в умовах бомбардувань.
“Поки триває документування російських звірств і воєнних злочинів, ми також повинні продовжувати збирати та зберігати прояви культурної спадщини України. Сподіваюся, після війни наша бібліотека сприятиме відбудові та відновленню українських бібліотек”, – каже Юрій Добчанський.
“Деколонізація” Івана Франка
Ще одним завданням фахівці Бібліотеки Конгресу США вважають зусилля із, як каже Добчанський, “деколонізації українських письменників”, яких Росія намагалася записати до власної скарбниці.
Юрій Добчанський працює над “виправленням помилок”, що прокралися до каталогів бібліотеки із цілеспрямованого умислу російської дезінформаційної машини.
Робилося це шляхом підміни понять – українських авторів зумисне перекладали на російську, щоб потім вже саме з неї здійснювати переклади іншими мовами.
Таким чином у Бібліотеці Конгресу в описі таких книг зазначали – “перекладено з російської” і українські автори потрапляли на російські полички збірки.

Франко не писав російською, і не писав про Росію

Нині Юрій Добчанський виправляє такі записи, повертаючи американцям розуміння про те, що, наприклад, Іван Франко – саме український письменник:
“Франко не писав російською, і не писав про Росію, він писав про Галичину, а не Росію. І це не російський письменник, а саме український”.

У часи колонізованого минулого України її письменників перекладали російською, а вже потім іншими мовами. Так книги українських авторів потрапляли за кордоном на полички надбань російської літератури.

Крім того, Добчанський редагує україномовні записи у каталогах та замінює старі географічні назви на їхні українські відповідники.
Важливість такої роботи відзначає директорка Германо-слов’янського відділу Бібліотеки Конгресу США Христя Коритник Дулейні.
“Найцінніша робота, яку Юрій робить для України – це тематичне збирання книжок, які опубліковані в Україні і українською мовою, щоб побудувати колекцію тут в Америці для всіх американців, і для Конгресу. Щоб тут в Америці була така збірка, щоб американці знали, що діється в Україні з перспективи саме українців, і що є написано українською мовою”, – каже Коритник Дулейні.
Крім того, важливим є досконалий бібліографічний опис, адже як де-факто національна бібліотека США, Бібліотека Конгресу обслуговує усі гілки уряду, інші бібліотеки країни, дослідників та науковців зі всього світу.
“До бібліотеки звертаються люди з усіх Сполучених Штатів, щоб знайти книжки чи для власних потреб, чи для своїх дітей. І коли вони шукають книги українською мовою, то дуже важливо, щоб вони мали доступ до грамотного опису і бачили, що це є саме україномовна книга, не російська”, – наголошує директорка відділу.

Директорка Германо-слов’янського відділу Бібліотеки Конгресу США Христя Коритник Дулейні.

“Батько в Америці завжди казав мені: “Не плач, тримайся, ти козацького роду!”
Як і Юрій Добчанський, Христя Коритник Дулейні має українське коріння і пишається козацьким минулим свого роду.
“Коли щось сталося чи в школі, чи щось неприємне було, батько нам завжди казав: “Не плач, тримайся, пам’ятай – ви козаки, ви сильні, ви козацього роду, ви переможете”. І ми виростали з цим!” – каже бібліотекарка.
Її мама народилася в Архангельську, куди росіяни зіслали її діда – Григорія Козака – на 10 років у політичне заслання: “Дід не розповідав нам багато про своє минуле, але він завжди казав про цінності, про те, що треба бути сильними і не можна здаватися. Казав, що йому тричі пропонували доносити на сусідів, але він казав – хоч застрельте мене, я цього не буду робити. Він завжди нам пояснював, що треба чесно жити своє життя”.
Батьки Христі після Другої світової війни приїхали спочатку до Австралії, а потім – до США, де батько по завершенні докторантури отримав роботу як науковець.

У Баффало, штат Нью Йорк, ми зростали завжди оточені українською мовою

“Мої батьки відчували себе українцями, вдома у Баффало, штат Нью Йорк, ми зростали завжди оточені українською мовою. Щоп’ятниці ввечері, поки всі американські друзі дивилися різні телевізійні шоу, ми ходили на сходини Пласту. У суботу ходили до української школи, у неділю – до української церкви, знову ж таки були поміж українським товариством. А влітку їздили на українські дитячі табори – пластові оселі, спортивні табори, табір бандуристів”, – розповідає Коритник Дулейні про типове дитинство українців у США.
У цьому ж середовищі зародилася і любов до українських книжок.
“У Баффало одна жінка мала українську книгарню, і батько водив нас до неї читати. Ми мали доступ до українських книжок, у тому числі до самвидаву, до української культури. Я своїх дітей також навчала читати українською за тими книжками”, – веде далі Коритник Дулейні.
Вона каже, що не було легко виростати свідомим українцем в Америці, коли американське оточення не розуміло достеменно, про що йдеться, якщо це навіть не “окрема країна на карті”.
“У школі ми вчили одне – мовляв, все совєтське є російським, – пригадує Коритник Дулейні. – А вдома ми щось зовсім інакше чули. Ми виростали з такими різними месиджами, чуючи про різну історію”.
Це наче два паралельні світи, додає Юрій Добчанський: “Історія, яку ми вчили в англомовній школі, не відповідала тому, що ми вивчали в українській школі”.
У обох фахівців Бібліотеки Конгресу одні з найяскравіших спогадів дитинства – коли український прапор здіймали у США ще задовго до здобуття Україною незалежності. Наприклад, над мерією Нью-Гейвена у 1956 році, або у 1960-70-ті роки під час репрезентації поневолених та репресованих народів СРСР, серед них – українців.
Від української школи у США – до Бібліотеки Конгресу
Юрій Добчанський розповідає, що у Бібліотеці Конгресу працює з 1975 року. Під патронатом бібліотеки організував серію програм з української проблематики, а також упорядкував бібліотеку при Українському католицькому соборі Пресвятої родини. Просування української культури не обмежувалося книжками – у церкві він також проводив курси з писанкарства.

Ми захоплені тим, що в Україні навіть під час війни виходять такі чудові речі, такої високої якости

Нині робота Юрія Добчанського тісно пов’язана із читанням та описом, каталогізацією книг із найрізноманітніших сфер. Поза роботою, каже, часу обмаль, але днями розпочав читати щоденники війни з України від авторки родом з Донецька – Олени Стяжкіної:
“Я придбав собі цю книгу у грудні на з’їзді славістів, вона видана Гарвардським університетом. Я взагалі там придбав цілу гору книжок, так, ніби не маю що читати”, – усміхається Добчанський, вказуючи на полиці українських книг у його офісі в Бібліотеці Конгресу США.
Він також демонструє книги, видані упродовж останніх двох років в Україні. Відмінні зразки літератури, якісний друк, чудовий папір, сучасне оформлення, каже він.
“Ми захоплені тим, що в Україні навіть під час війни виходять такі чудові речі, такої високої якости, прекрасні матеріали! Війна зашкодила Україні, але все ж таки люди стараються видавати дійсно вартісні речі”, – захоплюється бібліотекар стійкістю українців.