Сирійські активісти повідомляють про тривалий обстріл з боку урядових сил. День раніше генеральний секретар ООН Пан Гі Мун висловив занепокоєння з приводу тривалих повітряних та артилерійських атак.

Активісти заявили, що у вівторок, у результаті обстрілу передмістя Дамаска Дума, загинуло двоє людей. Урядові сили атакували також інші повстанські об’єкти поза столицею.

За повідомленням Міцевих координаційних комітетів, атаки сталися в Дараа та Ідлібі.

Представник ООН заявив у понеділок, що генеральний секретар ООН закликав міністра закордонних справ Сирії Валіда аль-Муалема «виявити співчуття до свого народу». Вони мали зустріч при нагоду сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку.

У своїй промові до Генеральної Асамблеї Муалем звинуватив Сполучені Штати, Францію, Катар, Саудівську Аравію і Туреччину у підтримці «тероризму» в Сирії тим, що вони постачають зброю і кошти повстанцям. Він також охарактеризував заклики до президента Сирії Башара аль-Асада, щоб він подав у відставку, як «кричуще втручання» у внутрішні справи Сирії.

Державне агентство новин САНА повідомило у вівторок, що сирійські збройні сили знищили групу терористів і «фабрики вибухівки» в Алеппо.

Одна з картинок сучасного життя України – майданчики захисту української мови у більш як десяти містах країни. Українці протестують проти утисків прав та зневаги на адресу української мови, що їх демонструє чимало політиків, чиновників, митців. Чому ж на початку 21-го століття мова, яка так довго боронила своє право на існування і яку вважають однією з найбільш мелодійних у світі, опинилась під загрозою?

Згідно зі статистикою, українську мову вважають рідною понад 60 відсотків громадян України. Але в Україні існує така специфічна ситуація, що не всі, для кого українська мова рідна, постійно її вживають. Це результат спроб спершу російського царату, а потім радянської влади знищити українську мову, «переписати» її історію й перетворити Україну на Малоросію. І це основна відмінність між українською мовою та мовами інших слов’янських народів, вважає історик, професор Михайло Кірсенко.

Він також зазначає, що українська мова має шанс подолати складнощі у разі належної підтримки з боку її носіїв, як це відбулось у Центрально-Східній Європі.

«Чехи впадали у зневіру, як і українці. Вони долали цю невіру. Більше того, це абсолютно нормальний процес у народів Східної та Центральної Європи, – каже Кірсенко. – Литовський музикант і художник Чюрльоніс до своїх 25 років не знав жодного слова литовською мовою. У ті ж часи поляки думали по-німецьки або по-російськи, а говорили по-польськи і прекрасно працювали на Польщу!».

Українці в усьому, хоч і з місцевими особливостями, наслідують успіхи й поразки своїх сусідів, переконаний експерт. Українцям варто не лише вивчити успішний досвід Польщі або Чехії, але й трагічний досвід Білорусі, котра за панування авторитарного режиму Лукашенка фактично втратила білоруську мову, зауважує Кірсенко.

«Розстріляне українське відродження» і сьогоденна «інтелектуальна пустка»

Професор Кірсенко вважає, що знищення у 1930-х роках інтелектуальної еліти України спричинило величезну, непоправну втрату для українського духовного, наукового, культурного розвитку. І до відродження незалежності Україна підійшла з «інтелектуальною пусткою», каже історик.

Знищення інтелектуальної еліти дається взнаки досі, адже в Україні складно знайти науковця, який системно і постійно розробляє й утілює проект під назвою «українська мова», як це робили чехи, впевнена письменниця і перекладачка Наталка Позняк-Хоменко.

«Масарик, який запропонував і втілив відродження чеської мови, сам жив так, як і його народ: спілкувався чеською мовою, їздив з простими людьми на трамваї. Ця енергія віри Масарика передалась усім. Відтак, проект Масарика, його колег став успішним, адже це був загальнонаціональний проект!» – зауважує письменниця.

Подібного проекту Україні бракує, зазначила Наталка Позняк-Хоменко у розмові з Радіо Свобода. «У нас в Україні ті, хто пропонує проект розвитку мови та культури самі доволі часто у мові й культурі орієнтуються на Росію. Їхні ж діти навчаються за кордоном. Тобто, вони ніби і пропонують проект відродження нації, але самі не вірять у можливість цього проекту», – каже письменниця.

Розвиток держави як поштовх до розвитку мови

Експерти вважають, що найголовніша умова існування мови – це наявність держави, в якій вона існує. Без держави Україна неможлива й українська мова, ці поняття завжди були синонімами. А наприкінці 1980-х, як і на початку 1990-х років, без розвитку української мови не могла б постати й Україна.

У розмові з Радіо Свобода поет, видавець Іван Малкович пригадав: «Згадайте, яке піднесення було на першому фестивалі «Червона рута», у кінці 1980-х років, коли визрівала Українська держава! Тоді багато людей це пов’язували зі своїм добробутом, з усім українським. Але за цей час так і не справдилось багато надій, і до влади дістались люди, які тоді і не голосували б за українську Незалежність, а дехто з високих посадовців відверто заявляє: «Мы – русские».

На думку Малковича, багато чиновників та посадовців, таких як міністр освіти Дмитро Табачник, роблять усе, щоб знизити значущість української мови як мови державної. Вони ініціюють антиукраїнські по суті законодавчі акти, відміняють обов’язковий іспит із української мови до вищих навчальних закладів тощо. Тобто, українська мова відтісняється від процесів національного і міжнародного розвитку, вважає митець.

А відтак інтелектуали за підтримки усього суспільства мають повернути повагу до української мови політикам і чиновникам; зробити українську мову необхідною для отримання якісної освіти та високих посад. А ще українська мова має стати модною у молодіжному середовищі, як про це пишуть у соціальних мережах студенти: «Навчайся англійською, вдягай італійське, спілкуйся українською і будь українцем!».

Понад 300-річний досвід парламентаризму у Британії виробив особливі правила і стиль політичної реклами. Найпомітніші з них – це різні вимоги до преси і телебачення, й радіо.
 
Пересічний скептичний британець, напевне, скаже, що практично усе, що політики роблять на людях можна назвати політичною рекламою. Наприклад, цього тижня, для чого британський прем’єр-міністр Дейвід Камерон після виступу в ООН подався на канал американський телеканал CBS для участі у програмі The Late Show with David Letterman?
 
Камерон не знав відповідей на усі запитання, але причарував аудиторію гумором. І, звичайно ж, репортажі про це з’явилися у британських ЗМІ, що відповідає інтересам прем’єра і його Консервативної партії.

Телебачення без засилля політичної реклами
 
Проте, коли йдеться про пряму політичну рекламу, Британія дуже відрізняється і від США і від України. На британському телерадіомовленні платна політична реклама заборонена.
 
Натомість провідні партії під час виборчих кампаній мають право на безкоштовний ефір – кілька хвилин, які можуть бути прямими зверненнями політиків, громадських діячів, або яскравими рекламними роликами.
 
В одному з таких відеозвернень науковець Роберт Вінстон закликав голосувати за лейбористів, щоб «врятувати» Національну систему охорони здоров’я NHS від реформ Консервативної партії.
 

На відміну від телерадіомовлення політична реклама у британських газетах чи наочна реклама на вулицях може з’являтися коли завгодно і обмежена насамперед фінансовими правилами.
 
Грошові рамки і контроль
 
Під час типової парламентської виборчої кампанії британський кандидат має право витратити до 25 тисяч фунтів і додатково по 7 пенсів на кожного виборця в окрузі. Кандидат зобов’язаний повідомляти про джерела фінансування кампанії.
 
Правила вимагають, щоб пожертви сумою понад 50 фунтів були документально зареєстровані. Виборча комісія домагається, щоб кандидати документували надходження і витрати з підтвердженням у вигляді чеків, квитанцій тощо.
 
Партійні фінанси також підлягають контролю і перевіркам. Партії зобов’язані декларувати фінансові потоки Виборчій комісії, яка регулярно публікує звіти про їх надходження і видатки.
 
Пожертви на користь партії, які перевищують 7 тисяч 500 фунтів повинні бути задокументовані з вказуванням імені жертводавця.
 
Реклама з іронією
 
Чи має політична реклама у Британії якийсь особливий стиль? Фахівець із лондонської рекламної фірми AMV BBDO Венедикт Принґл вважає, що на відміну від американців британці не дуже люблять прямолінійність.

«У Британії люди більш стримані і не люблять виставлятися. Реклама це відображає. Британська реклама не така відверта. Часто використовується іронія. Я вважаю, що в кожній країні реклама відображає культуру народу, на який намагаються вплинути рекламодавці», – сказав Венедикт Принґл в інтерв’ю Радіо Свобода.
 
Останнім часом британські політики намагаються вплинути на виборця і через інтернет.
 
Наприклад, Нік Клеґ – лідер Ліберально Демократичної партії, яка є партнером консерваторів в урядовій коаліції, прямим відеозверненням в мережі просив вибачення у суспільства за те, що його партія не змогла дотриматися однієї з головних обіцянок – не підвищувати ціни на навчання в університетах.
 
Цей крок спрацював із несподіваним поворотом. Комп’ютерні умільці переробили слова пана Клеґа «I am sorry» (мені шкода) на смішну пісню, яка блискавично поширилася в таких cоціальних мережах як Фейсбук.

 
Наскільки шкідливою стала ця пародія на виступ лідера Ліберальних демократів буде зрозуміло на наступних загальних виборах – приблизно через два роки. Хоча чимало британців стверджують, що політична реклама на них не діє, а обіцянкам політиків вони вірять щораз менше.

«Ганьба! Ганьба!» – такими вигуками українські працівники ЗМІ, які зібралися біля комітетів Верховної ради розпочали протест проти прийняття закону про наклеп. Учасники акції тримали білі листки паперу, як алегоричний символ – якщо закон буде прийнято, то всім доведеться виходити з порожніми за змістом шпальтами тому, що ніхто не зможе собі дозволити говорити правду та критикувати владу. Журналісти та редактори, які виступали під час мітингу, пояснювали, що під законом про наклеп прихований закон про цензуру.

«Така акція – це зараз єдиний спосіб протесту проти закону. Ви бачили яким чином його ухвалили у першому читанні – представники Партії регіонів проголосували за нього майже одноголосно», – сказав Голосу Америки журналіст Інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко. «Якби цей закон ухвалювали у Західній Європі, було б десятки тисяч людей на вулиці, тому, що люди відчувають прямий зв’язок між їх правом на інформацію та соціальними правами, пенсіями, доступом до правосуддя, у нас цього не відчувають».

Журналісти вказують на те, що законопроект передбачає ув’язнення за наклеп, а оскільки довести, де справедлива критика та розслідування, а де наклеп – складно в умовах української судової системи, працівники ЗМІ побоюються, що з прийняттям законопроекту, в медіа почнеться тотальна цензура.

Через годину після початку акції, до її учасників вийшов голова комітету з питань свободи слова Юрій Стець, який розповів, що було прийнято рішення розглянути у вівторок постанову про скасування першого читання документа. Після цього організатори запропонували розійтися і зібратися у вівторок. Так, представники ЗМІ хочуть створити громадський тиск на членів погоджувальної ради парламенту, щоб вони внесли постанову про скасування законопроекту про наклеп на голосування, а депутати підтримали її.

«Влада боїться свободи слова… якщо зараз не буде свободи слова, будуть заарештовувати за критику влади», – сказав кореспондент видання «Комерсант-Україна» Артем Скоропадський. «Все іде за російським сценарієм».

​​​​Учасники акції у особистих розмовах вказували на те, що зачистка інформаційного поля уже активно проходить і це стосується не тільки ЗМІ, а й, на приклад, історії, адже уже є приклади того, як у деяких книгах з історії зникла інформація про те, як раніше «придушували» пресу.

Хоча серед протестувальників більшість були співробітники ЗМІ, деякі представники аудиторії також долучилися до акції. Учасники переконують – всі розуміють, що закон про наклеп стосується не лише журналістів.

«Для мене, все що стосується наклепу  – це ще пам’ять того, що відбувалося в 30-х роках. Зараз небезпека у тому, що всіх будуть садити, хто, що на кухні скаже. Ми зараз тут стоїмо обговорюємо, що відбувається в країні, а тоді будемо боятися», – сказала Марія, учасниця протесту.

Невисоку участь представників громадськості у подібній акції деякі експерти пояснюють тим, що є нерозуміння того, що законопроект означатиме, а також загальна недовіра до того, що можна змінити ситуацію.

«Певна депресія у суспільстві буває, є активніші, ті хто не опускають руки, а є частина, яка тільки спостерігає, а потім вийде та підтримає свій вибір, може не мітинг, але свій політичний вибір – я думаю, що більшість українців до цього готові», – сказав Голосу Америки журналіст Андрій Куликов.

У понеділок до протесту приєднався і україномовний розділ Вікіпедії. На всіх сторінках ресурсу розміщений банер «Ми маємо право знати: Вікіпедія говорить «Ні! Закону про наклеп».  Прес-служба Вікіпедія-Україна повідомила, що українські автори ресурсу засуджують прийняття подібного законопроекту.

Раніше, на знак протесту проти законопроекту про наклеп виступили Інтернет-видання, вони вийшли з рекламою, якою закликали читачів телефонувати депутатам, які проголосували за законопроект та спитати навіщо вони це зробили. Невдовзі, до акції приєдналися і друковані ЗМІ, які у якості протесту вийшли у друк з порожніми першими шпальтами. Серед таких видань «Кореспондент», «Kyiv Post», та львівські газети «Високий замок», «Zik», «Львівська газета», «Львівська пошта», «Ратуша», «Коловорот».

Розпочинається нова сесія Верховного суду Сполучених Штатів, в ході якої судді ознайомляться з аргументами сторін і винесуть важливі рішення щодо одностатевих подруж, преференційного статусу расових меншин і виборчих прав.

Перша справа стосується того, чи американські суди можуть розглядати справи проти компаній, звинувачених у порушенні прав людини в іноземних країнах.

Справа стосується 12 нігеріців, які подали до суду компанію Royal Dutch Petroleum, звинувачуючи її в причетності до тортур, страт та інших порушень, вчинених у Нігерії за правління військового керівника Сані Абачі.

Це питання привернуло міжнародну увагу. Представники урядів Німеччини, Великобританії і Аргентини, разом з верховним комісаром ООН з прав людини Наві Піллай, енергетичними компаніями і правозахисними групами, що підтримують жертв, узяли участь у засіданні як так звані «друзі суду».

Наступного тижня судді Верховного суду розглядатимуть справу, яка кидає виклик преференційному статусу расових меншин у прийнятті до вищих навчальних закладів.

Представники розвідки Пакистану кажуть, що в північно-західній частині країни внаслідок авіаудару, здійсненого підозрюваним безпілотним літаком США, загинуло двоє людей.

За повідомленням, обстріляно автомашину біля містечка Мір Алі у племінному районі Північний Вазиристан, що поблизу афганського кордону.

Поки що особи загиблих не встановлено.

На території Північного Вазиристану розташовані опорні пункти повстанських угруповань, включно з мережею Гаккані, яка пов’язана з аль-Кайдою.

Операції з використанням безпілотників-дронів викликають гострі протести у Пакистані, де чимало людей вважає їх порушенням суверенітету країни, і каже, що вони часто вбивають цивільних.

Проте Вашингтон твердить, що застосування безпілотних літаків є критично-важливою стратегією для придушення діяльності бойовиків, які становлять загрозу безпеці США.

У місті Хост на сході Афганістану терорист-смертник вчинив напад на спільний афгансько-натовський патруль внаслідок чого загинуло щонайменше 20 людей.

За повідомленням НАТО, серед жертв теракту було троє військовослужбовців Альянсу та їхній перекладач. Командування військ США повідомило, що загиблі солдати – американці. Афганські органи влади повідомили, що поранення  отримало понад 60 людей.

Відповідальність за атаку взяло на себе угруповання Талібан.

Місцева влада повідомила, що терорист-смертник на мотоциклі протаранив патруль афганських та коаліційних солдатів, які вийшли зі своїх автомобілів, щоб пройти через ринкову площу в Хості. У повідомленні зазначається, що також загинуло шестеро цивільних осіб і четверо поліцейських. Поліцаї входили до складу сил швидкого реагування.

У момент теракту на ринку було велике скупчення людей, що й призвело до такої кількості постраждалих.

Міністр фінансів Греції Янніс Стурнарас готовий представити парламентові останній раунд заходів економії, а також зустрітися з кредиторами, щоб отримати необхідну фінансову допомогу.

Стурнарас представить пропозицію про скорочення витрат у понеділок разом із  пропонованим бюджетом на 2013 рік.

Він також має зустрітися з представниками Міжнародного валютного фонду, Європейського центрального банку і Європейського Союзу, які мусять погодитись на скорочення витрат у бюджеті на 17 мільйонів доларів перед наданням позики.

Тим часом Європейський Союз оприлюднив нові дані про безробіття, які вказують, що протягом минулого року рівень безробіття у Греції був вищий, ніж в будь-якій іншій європейський країні.

Ці дані вказують, що безробіття і далі переслідує континент і що в Європейському Союзі без праці залишається понад 25 мільйонів людей.