«За моєю інформацією, продовжується швидке фальшування ще трьох кримінальних справ… І в мене є глибоке переконання, що ГПУ найближчим часом готує затримання і арешт», – сказав Власенко у понеділок на прес-конференції в Києві.
Попри ймовірну перспективу арешту, екс-депутат не збирається тікати з України. Він так само не має наміру відмовлятися від своїх обов’язків захисника Юлії Тимошенко.
«Будь-яких формальних підстав відсторонювати мене від справи Тимошенко немає», – наголосив Власенко, відповідаючи на запитання журналістів, чи можуть його тепер не пустити до підзахисної, до якої він раніше мав доступ як народний депутат.
Опозиціонер повідомив також, що оскаржив позбавлення його депутатських повноважень у Європейському суді.
«Сьогодні ми відправили документи до Європейського суду з прав людини, а також доповнили скаргу Юлії Тимошенко в частині вчинення тиску не тільки на неї, а й на її захист, на людей, які забезпечують її спілкування з зовнішнім світом», – сказав Власенко. За його словами, йдеться, окрім нього, про Григорія Немирю та Євгенію Тимошенко.
Власенко сподівається на швидке рішення Стразбурзького суду. Захисник Юлії Тимошенко нагадав про недавні заяви його представників, що «рішення у справі Тимошенко практично готове».
«Точка неповернення», «рубікон, перейдений владою». На думку багатьох аналітиків, справа Власенка відіграла саме таку символічну роль. Відібравши мандат у захисника Тимошенко – через лічені дні після обнадійливого саміту Україна-ЄС – влада продемонструвала своє справжнє ставлення до євроінтеграції. На Банковій не зацікавлені в тому, щоб рухатись до Європи. Ніякого прогресу з подоланням вибіркового судочинства не буде, а отже, не буде й ніякої Угоди про асоціацію з ЄС, – вважає політолог, професор Київського національного університету ім. Шевченка Григорій Перепелиця.
«Це тест, це остання крапля. Такий демарш відносно Європейського Союзу вражає. Адже на саміті Україна – ЄС була вже опрацьована й погоджена дорожня карта заходів, які має здійснити Україна до листопадового саміту «Східного партнерства», де планувалося підписати цю угоду про асоціацію. І раптом – такий демонстративний крок, позбавлення Власенка депутатського мандата. Це не можна оцінити інакше, ніж свідомий зрив євроінтеграційного процесу. Тепер очевидно, що асоціації в листопаді ми не отримаємо. Це матиме й далекосяжні наслідки. Це, очевидно, означатиме закриття всієї євроінтеграційної перспективи для України», – сказав Перепелиця Голосу Америки.
Натомість, як вважає політаналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач, справа Власенка хоч і мінус для євроінтеграції, але ще не рубікон.
«Точкою неповернення» буде все-таки реакція української влади на очікуваний вердикт Європейського суду з прав людини в справі Тимошенко. Оце буде найбільшим і головним критерієм. Бо якщо раптом станеться диво і реакція влади буде схожою на адекватну, то тоді справа Власенка відійде в тінь. І тоді можна буде чекати на якийсь прогрес у переговорах з Європейським Союзом», – сказав Горбач Голосу Америки.
Утім, як додав політолог, сподівань на це небагато. І справа Власенка зробила ці сподівання ще примарнішими, каже Горбач.
«Картина вимальовується така, що Янукович свідомо не хоче Угоди про асоціацію з ЄС. Дуже сумніваюся, що він хоче і якоїсь євразійської форми інтеграції на кшталт Митного союзу. Скидається на те, що йому до вподоби «рівнонатягнуті відносини» як із Заходом, так і з Росією. Бо вже й тепер наша «багатовекторність» перетворилася на «багатоконфронтаційність». А наше «поліпартнерство» – на «поліворожнечу». Здається, на оцих силових лініях конфронтації президент збирається балансувати й далі, аж до закінчення своїх повноважень», – зазначив політолог.
Показовий випадок вибіркового судочинства, плювок в обличчя Європи. Так називає справу Власенка політолог Олександр Палій. За його прогнозом, українська влада буде випробовувати терпіння європейської спільноти і власного народу доти, доки не наразиться на серйозний спротив.
«Влада поки на щось серйозне не нарветься, не заспокоїться. А коли нарветься, то вже буде пізно. Отримає санкції з боку Заходу, або «санкції» іншого роду – з боку українського суспільства», – наголосив Палій.
Нагадаємо: шостого березня Вищий адмінсуд за позовом спікера парламенту Володимира Рибака позбавив Сергія Власенка депутатського мандата. Підставою послужило нібито сумісництво депутатської діяльності з адвокатською. Натомість Власенко в останні роки адвокатської діяльності не вів, а у справі Юлії Тимошенко виступав у статусі захисника, а не платного адвоката. Представники Євросоюзу висловили занепокоєння достроковим позбавленням опозиціонера депутатських повноважень. Європарламент вирішив обговорити українське питання на пленарному засіданні у середу 13 березня.
Церква Святої Марії ді Колемаджіо, прикрашає італійське містечко Лаквіла. Церква була заснована Целестином V, який став Папою Римським у 1294 році і подав у відставку шість місяців пізніше. У цьому містечку його досі згадують теплим словом.
Говорить мешканка Лаквіли Джуліана Маші:
«Для нас він був великим Папою. Адже тоді церква була корумпованою, а у нього було достатньо мужності сказати «ні».
Це мальовниче містечко досі не оговталось від землетрусу 2009 року, який серйозно пошкодив храм. Бенедикт XVI відвідав цю церкву відразу після трагедії. Місцеві прихожани пам’ятатимуть Бенедикта в першу чергу, як великого теолога.
А таку думку висловив мешканець Лаквіли Андреа Мікеле Луса:
«Він має глибокі теологічні знання церкви. Це великий мудрець, який одночасно дуже скромний і ніколи не поводиться зверхньо».
Залишки Целестина зараз аналізуються у науковій лабораторії. Його спадщину переосмислюють історики. Адже великий Данте змалював його зрадником через відставку. У випадку Бенедикта, відставка, навпаки, сприймається, як мужній вчинок великого Папи.
Кореспондент газети «Національний католицький репортер» Джон Ален вважає Бенедикта одним з найкращих теологів в історії церкви:
«Його енцикліки, промови під час закордонних подорожей, три книги, які він опублікував за час папства. Я думаю, ці речі будуть темою семінарів та дискусій в Католицькій церкві протягом сторіч».
Бенедикту XVI не рідко закидали нездатність налагодити зв’язок з віруючими, як це вдалося його попереднику Івану Павлу Другому. Таку думку висловив кореспондент католицької газети Джон Ален:
«Але я думаю його відставка, його покірна передача влади, певним чином мужнє рішення поступитися престолом, відкрили для людей можливість розмежувати поняття папство та Папа. Звичайно, у людей будуть залишатися певні застереження щодо його папства, але тепер, мені здається, вони більш прихильно дивляться на нього, як на людину».
Поки відбувається процес переходу влади, Бенедикт XVI перебуває у своїй літній резиденції неподалік Ватикану. У ці дні у місцевих кав’ярнях більше ніж завжди людей, які приходять сюди, аби певним чином долучитися до історичної події.
«Я думаю, його запам’ятають завдяки відмові від влади. Це має величезне значення», – говорить віруюча Джоржія Компаріні.
Чи хотів би Бенедикт XVI увійти в історію, як Папа який вперше за 500 років пішов у відставку, чи ні, схоже, саме таким чином він закарбується у свідомості віруючих.
Опозиціонер повідомив також, що оскаржив позбавлення його депутатських повноважень у Європейському суді. Власенко сподівається на швидке рішення Стразбурзького суду. Захисник Юлії Тимошенко нагадав про недавні заяви його представників, що «рішення у справі Тимошенко практично готове».
Як відомо, 6-го березня Вищий адмінсуд за позовом спікера парламенту Володимира Рибака позбавив Сергія Власенка депутатського мандата. Підставою послужило нібито сумісництво депутатської діяльності з адвокатською.
Натомість Власенко в останні роки адвокатської діяльності не вів, а у справі Юлії Тимошенко виступав у статусі захисника, а не платного адвоката. Представники Євросоюзу висловили занепокоєння достроковим позбавленням опозиціонера депутатських повноважень.
Європарламент вирішив обговорити українське питання на пленарному засіданні у середу 13 березня. У зв’язку зі справою Власенка у нашій рубриці тема тижня ми хочемо поцікавитися вашою думкою, Чи стане справа Власенка рубіконом для української влади?
Запрошуємо до дискусії на сторінці «Голосу Америки» у мережі Facebook. Результати опитування та найцікавіші коментарі будуть оголошені у недільному випуску програми Час-Time.
У неділю вранці кардинали, яких називають головними претендентами на папський престол, відслужили у так званих «титульних храмах», постійно приписаних до них католицьких церквах. Цього дня громадськість мала можливість порівняти кандидатів у їх природній стихії – за кліросом.
Кардинал Тімоті Долан з Нью-Йорка розігрівав паству перед церквою Нуестра Сеньйора де Гваделупе, так ніби він збирається балотуватись у мери Ватикану.
Кардинал Тімоті Долан сказав:
«Тут я почуваюсь як вдома».
І одразу ж звернувся за пожертвами.
Тімоті Долан продовжував:
«Тут прекрасні люди. Збираймо пожертви двічі на день, як у Нью-Йорку».
Манера бразильського кардинала Одильйо Шерера у церкві святого Андрія була значно стриманішою. У його архієпархії у Бразилії більше католиків, ніж у Нью-Йорку жителів. У неділю у нього був аншлаг».
Подейкують, що саме його підтримує офіційний Ватикан. У разі успіху, Шерер стане першим Папою Римським з країни третього світу.
А у церкві 12 святих апостолів відслужив кардинал Анджело Скола з Мілана. Він тримається дещо осторонь від офіційного Ватикану.
Анджело – син простого водія вантажівки. За повідомленнями італійських газет, на конклаві йому вже забезпечено 40 голосів із 77 необхідних.
У храмі діви Перемоги у Римі служить бостонський кардинал Шон О’Маллі. Зазвичай скромно одягнений у монашеську робу та капці сьогодні він просто сяє.
«Давайте помолимося, щоб Дух Святий направив Папу, який укріпить нас у вірі».
Звісно ж, офіційно ніхто не балотується на посаду Папи. Але прихильники певних кардиналів сприймають вибори Папи, як політичне змагання. Фани кардинала Луїса Антоніо Тагле з Маніли зробили музичний кліп про нього.
Молодість та енергетика цього кардинала ой як потрібні церкві.
Кардинал Вілфред Напьє каже:
«Церква надто європейська, надто західна».
Південноафриканський кардинал Вілфред Напьє, сам може стати Папою Римським. Він говорить:
«Я хотів би, щоб церкву очолив той, хто віддзеркалюватиме її живий дух. По кому буде видно, що Церква жива. Люди хочуть того, з ким можуть асоціювати себе.
Майбутнє Католицької церкви в руках 115 кардиналів.
Вже у вівторок вони вперше проголосують. Швидше за все, перше голосування не буде результативним і над Сикстинською капелою підніметься чорний дим.
Щоправда, між партіями залишається глибока політична прірва, як це підкреслює Бейнер, особливо щодо способів зменшення дефіциту:
«Якщо президент продовжуватиме наполягати на збільшенні податків, далеко ми не зайдемо. Якщо президент не визнає, що ми занадто витрачаємо, з мертвої точки ми не зрушимося».
Очевидно, щоб продовжувати фінансування федерального уряду, збільшити межу на зовнішні позичання та запровадити довготривалі реформи для зменшення дефіциту, необхідна міжпартійна домовленість. Співпраця партій також потрібна і у питанні реформування системи контролю за вогнепальною зброєю та імміграційної системи.
Лідер демократів у Палаті представників Ненсі Пелосі наполягає, що Обама завжди був готовий до компромісу з республіканцями:
«Він завжди прислухався, йшов на поступки та брав до уваги їх позицію».
Схоже, що сторони ніяк не знайдуть спільний ґрунт, навіть у час коли країна потребує рішучих дій своїх лідерів.
Львів – Справу про пошкодження пам’ятників Бандері і Шухевичу на Львівщині розслідує СБУ та міліція. Новопризначений голова Львівської ОДА Віктор Шемчук називає «війну пам’ятників» вандалізмом. А син головнокомандувача УПА – Юрій Шухевич – вважає це спланованою акцією.
Минулий тиждень в Україні вирізнявся «війною пам’ятників». У Косівському районі, що на Івано-Франківщині, невідомі пошкодили пам’ятник головнокомандувачу УПА Романові Шухевичу і погруддя Степана Бандери. Акти вандалізму вчинені і на Львівщині, де поглумились із пам’ятника і меморіальної дошки Степанові Бандері і Романові Шухевичу. Одна з громадських молодіжних організацій навіть пообіцяла грошову винагороду за інформацію про людей, які вчинили акти вандалізму.
Справу щодо пошкоджених пам’ятників на Львівщині розслідують працівники СБУ, прокуратури, міліції, запевняє новопризначений голова Львівської ОДА Віктор Шемчук. Він теж розцінює ці випадки, як прояви вандалізму.
Голова Львівської облради Петро Колодій ініціюватиме розгляд питання про акт вандалізму на найближчій сесії облради, на яку запросять керівників силових структур. Він зазначив Радіо Свобода, що не має жодного сумніву, що акції сплановані, бо відбулись в один час і схожі за виконанням, а метою було принизити гідність українців.
Вандалізм – небезпечна річ
Юрій Шухевич, син українського героя, зауважує, що у 90-х пам’ятники підривали спецслужби, але, як тоді, так і сьогодні, це сплановані акції і дуже небезпечна річ, бо може бути зворотна реакція і дуже серйозна.
«Це є продовження політики, яку вже проводить Партія регіонів, комуністи, реабілітації Сталіна, того режиму, всього того, що творилося у ті далекі часи І це є логічне, що вони це робитимуть. Вони не розуміють, регіони, що рубають гілку на якій сидять», – зазначає син головнокомандувача УПА.
Водночас організація «війни пам’ятників», за словами Юрія Шухевича, зумисно робиться, щоб відволікти увагу від економічних і соціальних негараздів у країні, щоб збурити населення на тлі історичної пам’яті.
Із проголошенням незалежності у Західній Україні дуже спокійно і безболісно відбулось знесення всіх пам’ятників радянським вождям. Львівська міськрада тоді ухвалила рішення про демонтаж символів тоталітарного режиму. З цього списку на сьогодні залишився Монумент слави, відкритий у 1970 році на честь бойової слави радянських збройних сил. Цей комплекс безгосподарний, він ніде не перебуває на обліку. Його знесення домагається місцевий осередок Української республіканської партії, але законним шляхом – через суд.
«В Україні – війна ідеологій»
Львівський дослідник Ярослав Сватко вважає, що допоки не буде визначено орієнтири України, доти триватиме в державі інформаційні та ідеологічна війна.
«Альтернативою є одне – або люди визнають, що Україна має право на існування, як держава; або ж не визнають. Між цими двома думками не можна знайти компромісу, а тому може бути тільки війна. Кому муляють очі, той і замовляв руйнування пам’ятників, хто не хоче української держави. Кожен символ Леніну – це символ того, що Україна не має права бути державою», – каже Сватко.
Те, що відбувається нині з руйнуванням пам’ятників, багатьом галичанам нагадало повернення у 90-ті роки. Досі у Старому Угринові, що на Івано-Франківщині, люди пригадують, як у грудні 1990 року невідомі підклали вибухівку і підірвали пам’ятник провідникові ОУН Степанові Бандеру. За розповідями очевидців, це було шестеро осіб у масках і зі зброєю. Схожий злочин було вчинено одразу ж після відкриття пам’ятника Євгенові Коновальцю у селі Зашків на Львівщині: у ніч із 9 на 10 липня 1991 року невідомі висадили постамент у повітря. Чинили акт вандалізму у 90-х і щодо пам’ятника головнокомандувача УПА Романа Шухевича у Білогорщі.
Представник в’язниці Тігар сказав, що Рам Сінг повісився в понеділок, використовуючи для цього свій одяг. Міністр внутрішніх справ Сушіл Кумар Шінде сказав репортерам, що ймовірне самогубство було спричинене великим недоглядом у системі безпеки і що органи влади розслідують обставини інциденту.
Батько Сінга і адвокат наполягають, що Сінга було вбито у в’язниці та що раніше отримане поранення руки зробило його нездатним повісити себе.
Батько ув’язненого заявив, що син сказав йому, що його ґвалтували інші в’язні, які повторно погрожували йому смертю.
Сінг був звинувачений у цьому, що він вів автобус, на борту якого у грудні минулого року зґвалтовано 23-річну студентку і бито металевим прутом протягом понад двох годин. Завдані студентці внутрішні рани були такими серйозними, що два тижні пізніше вона померла.
Індійські органи влади звинуватили Сінга в тому, що він був лідером групи, яка складалася з п’ятьох дорослих чоловіків і підлітка. Судова справа дорослих чоловіків розпочалася минулого місяця перед судом прискореного режиму, тоді як справа підлітка минулого тижня.
«Нам довелося обмежити кількість робочих годин для наших співробітників. Майже усі в компанії працюють 4 дні на тиждень. Деякі співробітники змушені працювати лише 3 дні на тиждень. Ми очікуємо звільнень, швидше за все – незабаром».
«Девіс Інтіріорс» – одна з багатьох приватних фірм, які забезпечують роботу найбільшої бази ВМС у Норфолку. База та прилеглі військові об’єкти дають роботу 40 тисячам осіб.
Пентагон планує відправити у неоплачувану відпустку майже 90 тисяч працівників. Поки що наслідків цього кроку місцева економіка на собі особливо не відчула. Однак, скасування контракту на підтримку 11 розташованих у Норфолку кораблів, має негативний ефект для компаній на зразок «Девіс Інтіріорс».
Девід Вільямс працює в цій фірмі вже 25 років. Він каже, що вже вдруге за останні два роки бюджетні скорочення обертаються для них втратою прибутків:
«Я дуже занепокоєний. Я все ще намагаюся оговтатися від останнього разу, коли це сталося. Це важко, коли у тебе з’являються борги, фінансові проблеми».
Контрактники розуміють, що з закінченням війни в Іраку та Афганістані витрати на оборону будуть зменшені. Однак, різкі скорочення у рамках секвестру для багатьох можуть закінчитися банкрутством.
«Ми не знаємо що буде далі. Ми маємо контакти, які ми вже виграли і виконаємо їх. Але через секвестр жодних нових контрактів не з’являється». – говорить Метцкер.
Контрактники Пентагону першими у цьому регіоні відчують наслідки бюджетних скорочень. Однак, як прогнозують експерти, якщо скорочення триватимуть, увесь штат Вірджинія, економіка якого одна з найкращих в країні, може скотитися у рецесію.
«Я вже не живу там. Я бомж», – каже Люба.
Вже місяць, як її Любу виселили з її кімнати у столичному гуртожитку на Оболоні. Відтоді вона ночує у сусідів на комунальній кухні, прихилившись до холодильника.
«Стараюсь пізніше прийти і так собі на стільці сплю», – розповідає про своє життя жінка.
Як розповідає пенсіонерка і багатодітна мати, якось увечері вона повернулася додому, де прожила 18 років, і побачила у дверях чужий замок. Ордер її на помешкання хтось видав іншим людям. Усі речі вивезли невідомо куди — нема навіть у що перевдягтись. Тепер щодня ходить по судах і міліціях. Їй кажуть, що відкрили кримінальне провадження. Але справа нікуди не рухається.
«Я не знаю, чи є надія. Я все-таки думаю, що повинен діяти в державі закон», – висловлює сподівання Людмила.
«Людину, в якої четверо дітей, її викинули на двір у мороз і холод», – обурюється Раїса Шматко, лідер жіночого руху „За вільну Україну”
Єдине місце, де пенсіонерка знайшла розуміння і співчуття — жіноча громадська організація. Тут допомагають таким як вона — хто постраждав від байдужості чиновників, свавілля міліції, насильства в сім’ї.
Сюди ж звернулася зі своєю бідою 42-річна киянка — матір двох дітей, яку жорстоко побив і вигнав з дому чоловік. Вона соромиться показувати обличчя — пережите кілька місяців тому досі болить. Її кривдник досьогодні непокараний.
«Двічі зверталися із заявою в міліцію. Не прийняли. Сказали – мовляв, це ваші сімейні проблеми, розбирайтеся самі. А після того як дільничний переговорив з чоловіком, ще й присоромив мене: каже, ти сама винна, не стежиш за своїм зовнішнім виглядом», – розповідає жінка, приховуючи обличчя.
„Обличчя в неї було повністю розбите в кров. Не видно очей, не зрозуміло, де вуста, де ніс – суцільне місиво», – каже Лариса Андрусенко, керівник проекту з протидії домашньому насильству.
У випадку сімейного насильства українські закони фактично не працюють.
“Зі 100 % жінок – жертв сімейного насильства, які звертаються в міліцію, 90% справ залишаються без розгляду. Міліція взагалі ніяк не реагує”, – говорить Лариса Андрусенко.
Активістки жіночого руху давно зрозуміли – зарадити своїм бідам можуть лише власними силами, згуртувавшись і об’єднавшись. Вони тиснуть на міліцію, допомагають скривдженим влаштуватися на роботу, знайти житло.
Але все частіше свої права жінкам доводиться захищати виходячи на вулицю. Проблем в українок – вистачає. Починаючи від насильсва в сім’ї, з яким, за даними дослідників, стикається кожна друга, і закінчуючи нереалізованістю в політиці та бізнесі.