Президент Куби підтримав пропозицію про надання Сноудену притулку
Дата публікації 08.07.2013 | 
Президент Куби Рауль Кастро висловив підтримку трьом країнам – з урядами лівого напрямку – які пропонують притулок колишньому контрактнику американської розвідки Едварду Сноудену.
Кастро сказав, що він підтримує право всіх країн регіону дати притулок тим людям, яких «переслідують за їх погляди».
Лідери Венесуели, Нікарагуа та Болівії заявили, що вони візьмуть до себе 30-річного Сноудена, який виявив таємні деталі програм спостереження, які їх проводило таємне Агентство національної безпеки США.
Неясно, як Сноуден дістанеться до будь-котрої з латиноамериканських держав. Кубинський уряд не заявив, чи він дозволить йому подорожувати через свою територію.
Як вважається, Сноуден перебуває у транзитній частині московського аеропорту з часу прибуття туди з Гонконгу два тижні тому. Він не може далі подорожувати, тому що США анулював його паспорт.
Впливовий законодавець російського парламенту Олексій Пушков, який часто виступає від імені уряду, заохочував Сноудена прийняти пропозицію Венесуели про притулок.
Навчання «Сі бриз-2013» стартували в Одесі
Дата публікації 08.07.2013 | 
Українсько-американські навчання «Сі бриз-2013» стартували в Одесі. Як повідомив під час прес-конференції керівник навчань – контр-адмірал ВМС Збройних сил України Денис Березовський, навчання триватимуть до 20 липня.
Тема навчань – проведення міжнародної операції з безпеки на морі та евакуація нонкомбатантів. Організатори «Сі бризу-2013» планують вперше внести в перебіг маневрів елемент несподіванки, застосувавши раптові ввідні в розвиток ситуації. Це надасть можливість всебічно оцінити рішення командирів і дії підрозділів, залучених до маневрів.
Навчання відбудуться в Одеській і Миколаївській областях, в них візьмуть участь військові 10 країн – Болгарії, Італії, Канади, Німеччини, Румунії, Туреччини, США, України, Грузії та Азербайджану. Загалом у навчаннях візьмуть участь до 1700 осіб, будуть залучені близько 15 кораблів різного класу, авіація, бронетехніка.
Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», вранці поряд з будівлею Одеського будинку офіцерів, де була надано урочистий старт навчань, відбувся нечислений мітинг противників НАТО.
Українсько-американські навчання серії «Сі Бриз» проводять з 1997 року.
У Єгипті дедалі більше жертв протистояння між військовими і демонстрантами
Дата публікації 08.07.2013 | 
Представники Міністерства охорони здоров’я Єгипту повідомили, що в результаті насильства перед військовим будинком у Каїрі, де прихильники усунутого від влади президента Мухамеда Мурсі протестували проти дій військових, загинула щонайменше 51 особа.
Мусульманське братство, яке підтримує Мурсі, звинуватило військових у відповідальності за інцидент, кажучи, що солдати відкрили вогонь по демонстрантах біля штаб-квартири Республіканської гвардії.
Учасники протесту закликали до повстання проти тих, кого вони звинуватили у «спробі вкрасти революцію за допомогою танків».
Проте збройні сили подали іншу версію подій, кажучи, що члени Мусульманського братства намагалися атакувати будинок і що солдати відкрили вогонь, щоб захистити себе. Як сказано, серед загиблих є один солдат і кілька перебувають у критичному стані.
Очевидці повідомили, що на вулицях неподалік штаб-квартири Республіканськогї гвардії було багато сльозогінного газу, після чого пролунали постріли.
Представники Мусульманського братства звинуватили солдатів у тому, що вони без причини відкрили вогонь по чоловіках, жінках і дітях. Однак представник збройних сил Ахмед Мухаммед Алі сказав, що солдати відкрили вогонь після того, як, за його словами, група терористів намагалася атакувати будинок.
Тимчасовий президент Єгипту Адлі Мансур закликав до стриманості і доручив провести розслідування інциденту. Однак це ще більше перешкодило створенню тимчасового уряду.
Саме у відповідь на насильство в понеділок крайнє консервативна салафістська Партія аль-Нур заявила, що вона покидає переговори про сформування нового уряду.
Кореспондентка Голосу Америки Шерон Бейн, яка перебуває в Каїрі, повідомляє, що важко незалежно перевірити те, що сталося в понеділок та що відмова Партії аль-Нур від переговорів може лише збільшити напруженість серед єгиптян.
На прибирання Вашингтона після Дня Незалежності не знайшлось грошей
Дата публікації 08.07.2013 |
Ранок після урочистостей Дня незалежності перед Капітолієм виглядав зовсім не святково. Вінстон Барбер, працівник розташованого на галявині Смітсонівського Інституту, каже, що такої кількості сміття не бачив ніколи в житті.
До Капітолію відсвяткувати День народження нації четвертого липня прийшли сотні тисяч американців
“Для мене особисто, це день, коли ми оговтуємося після Дня незалежності”, – говорить чоловік.
До Капітолію відсвяткувати День народження нації четвертого липня прийшли сотні тисяч американців. Наступного дня все виглядало так, нібито столиця пішла спати, забувши прибрати після гостей. Каролін Річард, яка працює в Службі Національних Парків каже, що саме так і сталося.
“Зазвичай, після десятої години вечора ще четвертого липня, наші спеціальні служби прибирання розчищають територію до шостої ранку. Але з урізаннями бюджету ми повинні були від цього відмовитись”, – розповідає Каролін.
Через скорочення бюджету від нічного прибирання довелось відмовитись
Йдеться про 85 мільярдів доларів, на які зменшився федеральний бюджет, що вплинуло на роботу майже всіх державних відомств – від Служби Національних парків до Пентагону. Так, від нічного прибирання бюджетники були вимушені відмовитись. Джош Пейдж, який роками працював добровольцем на святкуваннях Дня незалежності каже, що цього року відчуття свята дещо затьмарено.
“В інші роки, вночі все прибирали. Варто їм почати – вони швиденько все розчищають. А коли сміття тут залишається на ніч – і вигляд, і запах просто нестерпні”, – згадує волонтер.
Допомогти з прибиранням в п’ятницю вранці прийшло понад сотні волонетрів. Кіша Роган каже, що рада долучитись до справи разом зі своїм сином.
“Я думаю, волонтери повинні робити це кожного разу. Ті, хто хоче, ласкаво просимо”, – говорить жінка.
Вже до полудня важко було повірити, що напередодні тут гуляло чверть мільйона гостей, каже турист Девід Зіґман:
“Після такої вечірки все виглядає ще дуже пристойно”.
Для державного бюджету, однак, це не перше, далеко не останнє, і вже точно не найбільше випробування.
Недоспростили! – українці про візовий режим з ЄС
Дата публікації 08.07.2013 |
Понад 85 відсотків з тих, хто взяли участь в опитуванні вважають спрощення візового режиму для окремих громадян несправедливим
1-го липня набула чинності угода про спрощення візового режиму між Україною та Євросоюзом. Таким чином, спростили вимоги для отримання віз для посадовців, депутатів, журналістів, представників громадських оргнізацій та родичів громадян, які проживають у країнах ЄС.
У понеділок у нашій традиційній рубриці «Тема тижня» ми запитати, Чи вважаєте ви справедливим спрощення візового режиму з ЄС лише для окремих категорій українців?
Понад 85 відсотків з тих, хто взяли участь в опитуванні вважають спрощення візового режиму для окремих громадян несправедливим. 12 відсотків згодні з “частковим” відкриттям кордонів, і 3 відсотки не визначились з відповіддю.
Тему коментували і на веб сторінці “Час-Тайм” та у мережі Facebook:
Так Стів зі Львова пише: “Я вважаю, що треба відчиняти двері для більшої категорії громадян, а не для окремих категорій”.
На думку ж Володимира, “Загалом пересічні українці не так вже й воліють мати закордонні візи, щоб подорожувати по світу без перешкод, інакше б українське суспільство більш наполегливо підштовхувало владу до європейської інтеграції України”/
Користувач, який побажав залишатися анонімним, зауважує: “Говорили-балакали про чиновників-порушників, а тут взяли та й спростили їм поїздки до ЄС. Важко зрозуміти це. Добре, що родичам тих українців, які легально працюють у ЄС хоч буде легше поїхати до них, тобто геть з цієї країни”.
Запрошуємо до дискусії на сторінці «Голосу Америки» у мережі Facebook.
Як хіп-хоп став танцем американських азіатів
Дата публікації 07.07.2013 |
Іммігранти привозять з собою до Сполучених Штатів свої традиції та культуру. У результаті тут виникає чимало нових інноваційних напрямків у різних жанрах мистецтва. На вулицях Нью-Йорка, наприклад, понад сорок років тому народився жанр музики гіп-гоп, який асоціюють з культурою афро- та латиноамериканців. З того часу ця музика знайшла своїх прихильників в усіх куточках країни та світу, незалежно від етнічного походження її шанувальників.
Молоді танцюристи буквально змінюються під час танцю. Говорить танцюристка Мішель:
«Мій перший викладач казав, танцювати – це як торкатися божого обличчя. Саме так я і почуваюся».
Подібну думку висловлює й Арнель:
«Мені здається, все, що є у мене на душі у той момент, можна висловити без слів – мовою танцю».
Одні називають ці рухи гіп-гопом, інші – urban dance – тобто міським танцем. Свого часу його асоціювали виключно з афроамериканцями чи латиноамериканцями, однак ті часи давно минули. Арнель Калваріо – один перших американських філіппінців, які розробили азійсько-американську версію цього танцю. Арнель виростав у 70-х і 80-х, коли брейкденс був надзвичайно популярним у Каліфорнії. Якось у школі він вразив своїми рухами чорношкірих дівчат.
Засновник танцювальної компанії Арнель Калваріо каже:
«Вони відверто мені сказали: «ми ніколи не бачили, щоб азійський чоловік так танцював».
Це був поворотний для мене момент. Для когось це може звучати образливо, але я відчув, що необхідно з цим щось робити».
На початку 90-х років Арнель навчався у коледжі, і на святкуванні днів філіппінської культури включив елементи брейкденсу у свій виступ. Тоді він і заснував танцювальний колектив «Каба Модерн», прикладом якого надихнулись у багатьох університетських містечках на півдні Каліфорнії.
Арнель Калваріо продовжує:
«Негайно танець підхопили китайська громада, японська, в’єтнамська… Це був дуже цікавий час».
Інструктор Лорензо Періло, який незабаром викладатиме танці гіп-гоп у Корнельському університеті, каже:
«Це може здаватися чужим для певної культури, але це не чуже, це те, що існує, але треба змінити свою точку зору».
Танцюристка Дінайтра Лі змінила чимало своїх усталених поглядів після того, як пройшла проби у танцювальний колектив:
«Я пройшла проби і бачу, що там одні азійці. Я подумала: «Що відбувається?». У мене реально був культурний шок».
У час соціальних мереж та Ю-тюбу танці, навіть з азійським забарвленням, швидко виходять за межі окремої етнічної групи.
Роками американські азійці вважали, що медіа мало розповідають про них. Тепер – вони не сходять з екранів, каже Арнель Калваріо:
«Ніколи не було це так чітко видно, як тепер. Ми кругом. А в танцювальних шоу азійці переважають».
Участь азійців у танцювальних програмах ламає не лише стереотипи про те, що представники цієї раси є майстрами бойового мистецтва чи розумниками. Кан Дан – американець китайсько-в’єтнамського походження – каже, що самі азійці почали більше цікавитись танцями. Часи міняються, каже танцюрист Кан Дан:
«Зазвичай, діти ніколи не сказали б батькам, що танцюють тільки тому, що їм це подобається. Вважалося, що це відволікає дітей від навчання, а тепер, я думаю, батьки вже з цим змирилися».
У час соціальних мереж та Ю-тюбу танці, навіть з азійським забарвленням, швидко виходять за межі окремої етнічної групи. Сьогодні цей танець популярний у всьому світі і доступний кожному, хто прагне висловити себе за допомогою танцю.
Перегони на ящиках – чисто американський спорт
Дата публікації 07.07.2013 | 
Окрім музики, Сполучені Штати можуть похвалитися кількома оригінальними видами спорту. Якщо бейсбол та лакрос загально відомі світу, то безмоторні дитячі перегони не поширились далеко за межі Америки. Однак, цей спорт став одним з культурних феноменів країни. Коли на початку 30-х років минулого сторіччя у штаті Огайо відбулись перші офіційні перегони, чимало учасників змагалися у візках зроблених з ящиків з-під мила. Від того часу перегони так і називаються Дербі Мильних ящиків. Для багатьох цей спорт став сімейною традицією.
Кен Томасело готує до старту свою онуку Аспен. Десятирічна дівчинка вже вдруге бере участь у кваліфікаційних змаганнях у Вашингтоні. Щороку перед будинком Капітолію сорок дітей, віком від семи до сімнадцяти років, визначають, хто найшвидший в столиці та її передмісті. Аспен має значну перевагу над своїми опонентами. Її дідусь гонщик та тренер-ветеран цих перегонів.
Тренер Кен Томасело каже:
«Я знаю, що важливо, а що ні у цих змаганнях».
Кен підкреслює, що в нього сорокарічний досвід перегонів у безмоторних возиках:
«Коли мені було 13, я побачив змагання по телевізору і запитав батька, чи можу взяти в них участь. Він це влаштував».
Кен закохався у цей спорт назавжди і передав цю любов своїй родині:
«Я змагався, потім мій син та дві дочки, як також дві мої сестри. Тепер у змаганнях беруть участь мої онуки. У мого сина троє дітей і всі вони беруть участь у змаганнях».
Ця традиція розпочалась у 1934 році в містечку Акрон у штаті Огайо, де відбулись перші офіційні змагання. Пік популярності припав на середину минулого сторіччя, коли мільйони американців по всій країні збирались подивитися унікальні змагання. Загальнонаціональні перегони і досі проводяться у місті їх народження в Акроні.
Я змагався, потім мій син та дві дочки, як також дві мої сестри. Тепер у змаганнях беруть участь мої онуки. У мого сина троє дітей і всі вони беруть участь у змаганнях.
Організатором змагань є Стів Данагі:
Переможці змагань у столиці змагатимуться з переможцями з інших регіонів у Сполучених Штатах, а також з Японії, Німеччини, Нової Зеландії та Канади. Тож це можна назвати чемпіонатом світу.
Змагання це лише кульмінація роботи, що триває протягом року. Діти разом з дорослими працюють над створенням самоходів та удосконаленням їх аеродинамічних якостей. Кен розповідає про змагання:
«Це нагода провести час разом з дітьми, працюючи над цікавим проектом. Для самих дітей це можливість позмагатися. Тому нам цей спорт так і подобається».
Син Кена, Джо брав участь у перегонах уже десять років.
Змагання та процес навколо них, каже він, дозволили йому сформувати особливі стосунки з батьком:
«Ми зблизилися з батьком, особливо по дорозі на перегони. Я підтримую сімейну традицію. Мої троє старших вже змагаються, а двоє молодших будуть змагатися, коли підростуть. Я впевнений, що хоча б хтось з моїх дітей підтримає традицію зі своїми дітьми, а я буду брати активну участь у цьому процесі».
Дочки Джо, Брітані та Аспен запевняють батька, що продовжать сімейну традицію:
«Мені дуже подобається, я безперечно долучу своїх дітей до цього спорту у майбутньому».
«Коли я виросту, я підтримуватиму сімейну традицію», – підтверджує Аспен.
На цьогорічних змаганнях у Вашингтоні Аспен та Брітані виграли перегони у своїх групах. А їх брат Брендон фінішував другим у групі майстрів.
«Чудове відчуття. Краще й не могло бути», – каже Кен.
Незабаром на родину чекає довга та захоплююча подорож до Акрона, де онуки Кена поміряються швидкістю з переможцями перегонів у мильних візках з усієї країни.
Обама планує допомагати бідним грошима, а не продуктами
Дата публікації 07.07.2013 |
Щороку Сполучені Штати надають країнам навколо світу харчову допомогу вартістю у півтора мільярда доларів. Протягом майже шістдесяти років уряд США закуповував на ці гроші харчові продукти в американських фермерів і відсилав до проблемних регіонів. У проекті бюджету на наступний рік адміністрація Барака Обами пропонує частину продуктів закуповувати не у своїх фермерів, а безпосередньо на місці, де потрібна допомога. Якщо чимало гуманітарних організацій вітають такі зміни, то американські аграрії виступають категорично проти.
Фермер Білл Вайкс сидить за кермом трактора майже 40 років. Кукурудзу та соєві боби він вирощує на землі, яка перебуває у власності його родини вже кілька поколінь. Частина врожаю, хоча і незначна, йде на допомогу нужденним. Фермер Білл Вайкс каже:
«Ми раді бачити, що наш врожай йде на допомогу мільйонам людей і вже багато років запобігає недоїданню, голоду тощо».
З 50-их років минулого століття сільськогосподарську продукцію, вирощену у США, уряд надсилав на допомогу нужденним у різних куточках світу. Загалом, три мільярди людей у 150 країнах отримали поміч у рамкам програми «Їжа заради миру».
Сьогодні ця програма опинилися під небезпекою скорочення через те, що адміністрація Барака Обами вирішила надсилати потребуючим гроші замість сільськогосподарської продукції. Фермер Білл Вайкс категорично не погоджується з цим рішенням Білого дому:
«Це божевільна ідея. Вирощувати продукцію можна лише у певних районах і у США найкраща якість. Чому їм не дати вищої якості продукти замість того, щоб давати їм гроші, аби вони йшли на базар, де не знайти такої якості або не знайти те, що їм конкретно потрібно».
Однак міністр сільського господарства США Том Вілсак вважає зміни критично необхідними, тому, що надходження продовольчої допомоги зі США постійно приходить із запізненням:
«Так, як бізнес працює тепер, то доставка продовольства у райони надзвичайної ситуації затримується на 11-14 тижнів, і це насправді дуже довго. Адже йдеться про заощадження часу і порятунок життя».
Так, як бізнес працює тепер, то доставка продовольства у райони надзвичайної ситуації затримується на 11-14 тижнів, і це насправді дуже довго. Адже йдеться про заощадження часу і порятунок життя.
Однак для Доу Дідіан, власника сортувально-пакувального комбінату у Вісконсіні, зміни існуючої програми означатимуть лише одне – звільнення 212 працівників.
«У нас працює досить багато людей у цій ділянці бізнесу – від виробництва і пакування до гарантування якості і логістики, так що це вплине на нас».
Щомісяця на цьому комбінаті сортують і пакують сотні тисяч мішків з провіантом. Кожен мішок з американським прапором призначений для вжитку за кордоном. Доу Дідіан пояснює свою точку зору:
«Я не думаю, що готівка матиме такий самий вплив як мішок, на якому написано «Подарунок із США». Ми занепокоєні тим, чи голодних годуватимуть якісною продукцією, ми занепокоєні тим, що продовольча програма стане грошовою, і як ті гроші будуть використовуватися».
Деякі законодавці у Конгресі поділяють ці занепокоєння і уважно прислухаються до лобістських організацій фермерів та перевізників.
З Ірану до власного ресторану – історія іммігранта у США
Дата публікації 06.07.2013 |
Щороку до Сполучених Штатів офіційно іммігрує понад мільйон людей з різних куточків світу. Чимало із них знаходять тут притулок від переслідування на батьківщині. Інші їдуть у пошуках кращого життя та можливостей для своїх дітей. Людям з діловою жилкою Америка дає нагоду реалізувати свої задуми та розбагатіти. Один іммігрант, який влаштував тут своє життя, міцно ставши на ноги, тепер допомагає іншим.
Ось один з прикладів справжньої американської мрії. Алі Саїфі залишив Іран майже 40 років тому, щоб розпочати нове життя в Америці. Тепер він власник ресторану мережі «Сабвей». Алі каже:
«Це найцікавіша країна, тому що дозволяє тобі займатись усім, чим забажаєш».
Алі хотів відкрити ресторан, що і зробив. У 1981 році він купив ліцензію на відкриття ресторанчику мережі «Сабвей» у Ґрінвілі в Південній Кароліні.
«Тридцять років тому, це був перший «Сабвей» у Ґрінвілі», – каже він.
Сьогодні у нього понад 400 ресторанів.
«У мене працює майже чотири тисячі людей», – підкреслює Алі.
Фонд їх зарплати складає близько 40 мільйонів доларів. З них, у вигляді податків у державну скарбницю, надходить десь шість мільйонів.
«Крім того, я даю працю і своїм партнерам. Наприклад, дистриб’юторським компаніям, тим же водіям вантажівок, пакувальникам. Всім тим, у кого ми купляємо продукти».
І це також складова американської мрії. Успішна людина допомагає іншим реалізувати свої власні мрії.
Менеджер ресторану Лакім Кемпбелл так говорить про свою працю:
«Цей ресторан для мене не лише робота. Це частина мого життя».
Лакім прийшла сюди лише два роки тому на мінімальну ставку.
І хоча з того часу в її житті сталися важливі події, вона далі працює в цьому ж місці:
«Через три місяці я завагітніла, три тижні провела у декреті та знову вийшла на роботу. І взялась за справу там же, де її лишила.
Сьогодні вона вже менеджер. А це означає, у неї є певні пільги – оплачувана відпустка, лікарняні та медичне страхування. Лакім дуже задоволена:
«Мені дуже пощастило. Я отримала медичний поліс. Тепер я можу піти до лікаря тоді, коли мені треба, а не коли я можу собі це дозволити».
Медичне страхування розповсюджується і на її новонароджену дитину. Крім того, завдяки роботі, вони обоє мають пристойне житло. І таких історій чотири тисячі. Ось так Алі віддячує громаді за втілення у життя його мрії.
Але не кожний ресторан, за який береться Алі, працює заради фінансового успіху.
Директор маркетингу регіонального відділення неприбуткової організації «Ґудвіл» Кристал Гардесті розповідає про Алі, що він хотів відкрити ресторан, де на першому місті були люди, а не прибутки.
Крім того, я даю працю і своїм партнерам. Наприклад, дистриб’юторським компаніям, тим же водіям вантажівок, пакувальникам. Всім тим, у кого ми купляємо продукти.
Кристал Гардесі, яка, серед іншого, вчить людей без досвіду отримати базову, невисоко оплачувану роботу. Саїфі допоміг «Гудвілу» відкрити ресторан «Сабвей» при організації для того, щоб тренувати людей отримати роботу у ресторанному бізнесі. Кристал розповідає:
«Багато з нас думають, що отримати роботу – легко. Можливо, ми навіть не цінуємо, що маємо. Але для багатьох – це справді щось, на їх думку, недосяжне. І коли вони отримують роботу, у них насправді міняється світосприйняття».
Власник ресторануАлі Саїфі розповіє про тих, кому він допомагає:
«Вони працюють з людьми, яким пощастило менше, ніж нам. З тими, кого ми з вами, як правило, не візьмемо на роботу. З не зовсім гладким минулим, можливо, жінок, які зазнали знущань та насильства. Ця установа простягає їм руку допомогу, а не кидає подачку».
Протягом 2012 фіскального року ґрінвільське відділення «Ґудвіл» допомогло 73 тисячам людей знайти роботу. Тим, хто в іншому випадку, скоріш за все, покладався б на фінансовані платниками податків програми соцдопомоги. Замість того, разом всі ці новоспечені працівники заробили понад 75 мільйонів доларів. А все завдяки чоловіку, який приїхав в Америку на полювання за своєю мрією.
Професія : людина-оголошення
Дата публікації 06.07.2013 |
Ринок реклами у США складає сорок вісім мільярдів доларів на рік. Поміж її чисельних форм, особливе місце займає жива реклама. Для американських міст звичне явище побачити на вулиці людину, що розмахує рекламним щитом, привертаючи увагу перехожих та водіїв. На перший погляд проста справа, але вона вимагає неабияких навичок.
Мешканець штату Вірджинія Горасіо Морено працює промоутером не більше, не менше як 5 років. Він каже, що у рекламному бізнесі було зроблено багато грошей.
Проте гроші не були для нього основним чинником обрання цієї професії. Горасіо каже, що просто любить свою роботу:
«Мені понад усе подобається робити те, що я роблю. Я не повинен нізащо переживати і в мене немає начальника, який вимагає від мене краще працювати».
Горасіо працює для рекламного агентства «Еров». Офіс цієї компанії відкрився у Вашингтоні у 2001 році. Очолив його Майкл Петерсон:
«Тепер, через 12 років ми представлені у 11 країнах і 49 містах. За останні сім-вісім років ми найняли на роботу тисячі промоутерів. Ми рекламуємо для будь-якої галузі. Але наш головний замовник, це ринок нерухомості».
Один з промоутерів рекламує оренду помешкань у житловому будинку в містечку Арлінґтон у штаті Вірджинія. Менеджер будинку Вінсент Стентон найняв компанію «Еров» понад рік тому. Він каже:
«Ми здаємо приміщення в оренду, а промоутери допомагають нам залучити більше клієнтів».
Щоби привернути увагу перехожих і водіїв, промоутерам слід бути дуже винахідливими і навчитися декільком професійним трюкам, як зрештою і базовими навиками обертання рекламного щита, при цьому ще не забуваючи підстрибувати і танцювати.
Бажаючим опанувати цю майстерність компанія «Еров» пропонує курси. Працюють у них переважно учні-старшокласники і студенти. Наймаються до них, здебільшого, хлопці, але є й дівчата. Одна з них – Естефані. Вона каже:
«Інколи чуєш, ні, дівчата не можуть обертати щитом, я показую їм що вмію чим їх дуже вражаю».
Щоби привернути увагу перехожих і водіїв, промоутерам слід бути дуже винахідливими і навчитися декільком професійним трюкам, як зрештою і базовими навиками обертання рекламного щита, при цьому ще не забуваючи підстрибувати і танцювати.
Естефані Амая тренується на промоутера вже 7 місяців.
«Мої двоюрідні, мій брат – всі мої близькі зацікавилися цим. Так і я цим захопилася. Я захотіла навчитися. Влітку я зможу працювати і у вихідні і в робочі дні».
Між іншим, Крістіан Паломіно звертає увагу на те, що обертати рекламним щитом не так легко, як здається:
«Цим варто займатися. Цей неймовірно і прекрасно».
До речі тут багато правил, яких необхідно дотримуватися, на що звертає увагу голова вашингтонського офісу Майкл Петерсон:
«Якщо обертати занадто швидко, ніхто не зможе прочитати, що там написано. Ми тренуємо їх тримати плакат під певним кутом, щоби водії могли його прочитати за кермом. Ми не якась затерта вам реклама. Ми завжди нова реклама і немає значення для кого ми рекламуємо».
Динаміка та інновації, каже Майкл, і є таємницею популярності промоутерів у рекламному бізнесі.
NLight Project DC++ ©, 2008-2021. Всі права захищено.
Виконано 49 запитів за 0.455 секунди.
Виконано 49 запитів за 0.455 секунди.
